П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 березня 2019 року
м. Київ
Справа № 815/2969/16
Провадження № 11-769апп18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І.,
Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., СитнікО. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі - Товариство) до Відділу державної виконавчої служби Тарутинського районного управління юстиції в Одеської області, Першого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, третя особа - ОСОБА_13, про скасування постанов про відкриття виконавчого провадження та арешт майна боржника
за касаційною скаргою Товариства на ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 21 червня 2016 року (суддя Тарасишина О. М.) та Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2016 року (судді Градовський Ю. М., Кравченко К. В., Лук'янчук О. В.),
УСТАНОВИЛА:
У червні 2016 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило:
- скасувати постанову Відділу державної виконавчої служби Тарутинського районного управління юстиції в Одеської області від 27 січня 2011 року (серія та номер ВП 23961690) про відкриття виконавчого провадження;
- скасувати постанову Першого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції від 29 серпня 2011 року № 28389264 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Обґрунтовуючи позов, Товариство зазначило, що 18 травня 2007 року ОСОБА_13 та Акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк» уклали договори № 1115655800 та № 11156693000 про надання споживчого кредиту. На забезпечення належного виконання зобов'язань за кредитними договорами цього ж дня укладено іпотечні договори, предметом іпотеки за якими стала квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. Права вимоги за кредитними та іпотечними договорами було відступлено Товариству згідно з договорами від 13 лютого 2012 року. Обтяження згідно з іпотечним договором зареєстровано в Державному реєстрі іпотек.
У зв'язку з наведеним Товариство вважає, що винесення оскаржуваних постанов про відкриття провадження та накладення арешту на згадану вище квартиру порушують його права, оскільки Товариство є іпотекодержателем цього майна. Зважаючи на черговість реєстрації обтяжень, позивач як обтяжувач з вищим пріоритетом, установленим Законом України «Про іпотеку», володіє переважним та першочерговим правом перед іншими кредиторами ОСОБА_13 на отримання задоволення своїх вимог за рахунок іпотечного майна. Крім того, відповідач не повідомляв його як заставодержателя про накладення арешту на майно.
Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 21 червня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2016 року, відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі чинного на той час пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, та роз'яснив, що на цей спір поширюється юрисдикція цивільного суду.
Товариство подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвали судів першої та апеляційної інстанцій, справу направити до суду першої інстанції для розгляду.
Скаргу мотивовано тим, що позивач не є стороною виконавчого провадження у межах якого прийнято оскаржувані постанови державного виконавця, тому цей спір є публічно-правовим і мав розглядатися відповідно до статті 181 КАС (у редакції, чинній на час подання позову).
Відповідачі заперечень на касаційну скаргу не подали.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах, установлених статтею 341 КАС, наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Згідно з пунктами 1, 3 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) у редакції, чинній на час подання позову, у порядку цивільного судочинства розглядаються справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, з єдиним обмеженням, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Відповідно до частини четвертої статті 54 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХIV «Про виконавче провадження» (чинного на час прийняття державним виконавцем оскаржуваних постанов, далі - Закон № 606-ХIV) про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.
Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом п