П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 березня 2019 року
м. Київ
Справа № 826/27356/15
Провадження № 11-1103апп18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І.,
КібенкоО. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., СитнікО. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_13 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» КадироваВладислава Володимировича (далі - Фонд, уповноважена особа Фонду, Банк відповідно) про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії
за касаційною скаргою ОСОБА_13 на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2016 року (судді Губська О. А., Грибан І. О., Беспалов О. О.),
УСТАНОВИЛА:
17 грудня 2015 року ОСОБА_13 звернулася до суду з позовом, у якому з урахуванням заяви про зміну предмета прозову просила:
- визнати протиправним і скасувати рішення уповноваженої особи Фонду, оформлене наказом № 813 від 16 вересня 2015 року (в тому числі додатки до нього) в частині нікчемності договору № 015-21503-110215 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий» у доларах США від 11 лютого 2015 року, укладений між Банком та ОСОБА_13, та застосування до нього наслідків нікчемності правочину;
- зобов'язати уповноважену особу Фонду включити до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду, відомості про ОСОБА_13 та подати до Фонду додаткову інформацію про неї як вкладника, якому необхідно здійснити виплату відшкодування за вказаним вище договором за рахунок Фонду.
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 28 квітня 2016 року позов задовольнив частково: визнав протиправним і скасував рішення відповідача, оформлене наказом № 813 від 16 вересня 2015 року (в тому числі додатки до нього), в частині нікчемності укладеного між Банком і ОСОБА_13 договору № 015-21503-110215 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий» у доларах США від 11 лютого 2015 року та застосування до нього наслідків нікчемності правочину (договору); зобов'язав відповідача подати до Фонду додаткову інформацію про ОСОБА_13 як вкладника, якому необхідно здійснити виплату відшкодування за вказаним договором, за рахунок Фонду. У задоволенні решти позову суд відмовив.
У ході розгляду справи суд установив таке.
30 жовтня 2014 року Національний банк України прийняв постанову № 692/БТ про віднесення Банку до категорії проблемних строком на 180 днів та запровадив обмеження в його діяльності, зокрема заборонив проведення будь-яких операцій, за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом, крім договорів, укладених до набрання чинності постановою, умовами яких передбачено поповнення вкладів фізичних осіб за рахунок відсотків.
11 лютого 2015 року Банк та ОСОБА_13 уклали договір № 015-21503-110215 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий» у доларах США. Згідно з умовами цього договору сума вкладу складає 8000 доларів США та залучається строком з моменту зарахування вкладу на рахунок до 16 лютого 2015 року під 5,5 відсотків річних.
Також 11 лютого 2015 року Банк та ОСОБА_13 уклали додаткову угоду № 1 до договору банківського вкладу, за якою пункт 1.8 статті 1 цього договору викладено в такій редакції: «Зарахування вкладу на рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку вкладника, відкритого в Банку, або шляхом перерахування з відкритого в Банку поточного рахунку іншої фізичної особи - резидента, або готівкою через касу Банку в день укладання сторонами цього договору». У зазначеній угоді сторони також домовилися, що для цілей договору банківського вкладу умови пункту 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб у Банку до відносин, що виникають на підставі до цього договору, не застосовуються.
Відповідно до платіжного доручення від 11 лютого 2015 року № 45744239 ОСОБА_16 перерахувала на вкладний (депозитний) рахунок ОСОБА_13 8000 доларів США.
На підставі постанови Правління Національного банку України від 2 березня 2015 року № 150 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» до категорії неплатоспроможних» виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 2 березня 2015 № 51 про запровадження тимчасової адміністрації у Банку з 3 березня 2015 року.
Згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду розпочато процедуру ліквідації Банку з відшкодуванням з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб та призначено Кадирова В.В. уповноваженою особою Фонду на ліквідацію Банку строком на 2 роки.
Наказом уповноваженої особи Фонду від 29 травня 2015 року № 408 створено комісію з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями Банку та призначено проведення перевірки укладених Банком протягом року до дня запровадження тимчасової адміністрації договорів банківського вкладу (депозиту) та договорів банківського рахунку (поточних/карткових рахунків), а також обставин зарахування грошових коштів на вказані рахунки.
Згідно з протоколом засідання згаданої комісії від 15 вересня 2015 року вона затвердила результати перевірки, якою виявлено правочини за вкладними операціями, що є нікчемнимивідповідно до пункту 7 частини третьої статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VІ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 4452-VІ), зокрема й договір банківського вкладу (депозиту), укладений зі ОСОБА_13 Також комісія запропонувала уповноваженій особі Фонду видати відповідний наказ щодо нікчемності правочину та застосування наслідків такої нікчемності.
16 вересня 2015 року уповноваженою особою Фонду видано наказ № 813 «Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями».
Листом від 23 вересня 2015 року № 8821/752 ОСОБА_13 повідомлено про те, що укладений нею з Банком договір банківського вкладу (депозиту) від 11 лютого 2015 року № 015-21503-110215 є нікчемним згідно з пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VІ.
Відповідно до постанови Правління Національного банку України № 664 від 2 жовтня 2015 року про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Банку виконавча дирекція Фонду цього ж дня прийняла рішення № 181 про початок процедури ліквідації Банку.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції керувався тим, що законодавство та договір банківського вкладу не містять заборони на відкриття депозитного вкладу шляхом безготівкового перерахування коштів з поточного рахунку однієї фізичної особи - резидента на рахунок іншої фізичної особи - резидента, відкриті в одному банку. Суд зазначив, що договір банківського вкладу (депозиту) від 11 лютого 2015 року № 015-21503-110215 не містить умов, які б передбачали платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку. Тому оскільки позивач є вкладником Банку в розумінні положень Закону № 4452-VІ, він має право на відшкодування коштів за вкладом у Банку за рахунок Фонду.
Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 21 липня 2016 року постанову суду першої інстанції скасував та закрив провадження в адміністративній справі на підставі чинного на той час пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції керувався правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 16 лютого 2016 року (справа № 826/20410/14), про те, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів, спір щодо захисту права в разі його порушення банком, який перебуває у стадії ліквідації, підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
ОСОБА_13 через свого представника ОСОБА_14 подалакасаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу апеляційного суду про закриття провадження у справі та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
Загалом доводи скаржника зводяться до того, що спеціальним законом у спірних відносинах, яким, крім іншого, визначено і процедуру ліквідації банків, є саме Закон № 4452-VI, тому застосування у цій справі Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є помилковим. З огляду на положення пункту 7 частини першої статті 3 КАС (у редакції, чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали) Фонд є суб'єктом владних повноважень, а його функції за Законом № 4452-VI пов'язані зі здійсненням владних управлінських повноважень, тому спір у цій справі відноситься до публічно-правових та підлягає розгляду судами адміністративної юрисдикції.
У письмових поясненнях на касаційну скаргу відповідач указав на безпідставність наведених у ній та позовній заяві вимог, просив залишити без змін оскаржувану ухвалу апеляційного суду.
Дослідивши у межах, визначених частиною першою статті 341 КАС у чинній редакції, наведені в касаційній скарзі доводи, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_13 звернулася до суду за визнанням протиправним рішення уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемним договору банківського вкладу та зобов'язанням уповноваженої особи Фонду включити її до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в Банку за рахунок Фонду, та подати до Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_13 для внесення даних до загального реєстру вкладників Банку, які отримують кошти в межах гарантованої суми відшкодування за рахунок коштів Фонду.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Стаття 124 Конституції України закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов'язане з процесуальним законодавством.
Відповідно до статті 2 КАС (у редакції, чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали суду) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (стаття 3 КАС (у зазначеній редакції)).
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 КАС (у редакції, чин