ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду
Ситнік О. М.
13 лютого 2019 року
м. Київ
у справі № 823/5247/15 (провадження № 11-1306апп18) за позовом ОСОБА_2 до уповноважених осіб Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Стандарт» (далі - уповноважена особа Фонду, ПАТ «КБ «Стандарт» відповідно) Грицака Ігоря Юліановича, ОСОБА_4, треті особи: ПАТ «КБ «Стандарт», Фонд, про визнання протиправним та скасування наказу і зобов'язання вчинити дії
за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2017 року у складі судді Тимошенко В. П. та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2018 року у складі колегії суддів Кузьмишиної О. М., Глущенко Я. Б., Пилипенко О. Є.
Оскаржуваною постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2017 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2018 року, адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано наказ уповноваженої особи Фонду від 09 вересня 2015 року № 11 «Про визнання правочинів (договорів) нікчемними» в частині визнання нікчемними транзакцій та правочинів щодо рахунків, відкритих на ім'я ОСОБА_2 Зобов'язано уповноважену особу Фонду включити дані про рахунки ОСОБА_2 до переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ «КБ «Стандарт» за рахунок Фонду. У задоволенні решти вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
За наслідками розгляду 13 лютого 2019 року Великою Палатою Верховного Суду касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду задоволено частково. Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2018 року в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу уповноваженої особи Фонду від 09 вересня 2015 року № 11 «Про визнання правочинів (договорів) нікчемними» в частині визнання нікчемними транзакцій та правочинів щодо рахунків, відкритих на ім'я ОСОБА_2, скасовано, провадження в цій частині закрито. У решті постанови судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін.
Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 813/6392/15 та від 13 червня 2018 року у справі № 820/12122/15.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду, скасовуючи оскаржувані судові рішення у частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу уповноваженої особи Фонду в частині визнання нікчемними транзакцій та правочинів щодо рахунків, відкритих на ім'я ОСОБА_2, та закриваючи провадження у справі у цій частині, зазначила, що суди дійшли помилкового висновку про задоволення таких вимог.
На думку Великої Палати Верховного Суду, наказ про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, який приймається особою, що здійснює повноваження органу управління банку, він не створює жодних обов'язків для третіх осіб (у тому числі й вкладників банку), тому не може порушувати жодних прав таких осіб унаслідок прийняття цього наказу. Відтак права позивачки в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.
Встановлена правова природа згаданого наказу (повідомлення про нікчемність) унеможливлює здійснення судового розгляду вимог про визнання протиправними дій уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемним правочину за договором банківського вкладу (депозиту), укладеного між ПАТ «КБ «Стандарт» та ОСОБА_2, відтак позовна вимога не може бути розглянута у судовому порядку (у тому числі в адміністративних, цивільних, господарських судах), а тому провадження у цій частині адміністративної справи підлягає закриттю.
З наведеними мотивами Великої Палати Верховного Суду погодитися не можна, оскільки вони не відповідають нормам матеріального права і уможливлюють порушення принципу доступу до правосуддя, перешкоджаючи особі вирішити спір по суті.
Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Вважаю, що вказаний спір має розглядатися за правилами цивільної юрисдикції, оскільки у даному випадку такі правовідносини не характеризуються тим, що Фонд керував, спрямовував волю, волевиявлення і поведінку позивачки.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_2 зазначила, що 05 лютого 2015 року між нею та ПАТ «КБ «Стандарт» укладено договір банківського вкладу № 76762, за яким банк прийняв на вкладний (депозитний) рахунок грошові кошти. Враховуючи, що з 20 лютого 2015 року у ПАТ «КБ «Стандарт» запроваджено тимчасову адміністрацію, а з 19 червня 2015 року розпочато процедуру ліквідації банку, позивачка вважала, що її права щодо отримання коштів за вкладом порушені. З урахуванням уточнених позовних вимог просила: визнати протиправним і скасувати наказ уповноваженої особи Фонду від 09 вересня 2015 року № 11 «Про визнання правочинів (договорів) нікчемними» в частині визнання нікчемним договору банківського вкладу від 05 лютого 2015 року № 76762 та переказу коштів (транзакції), здійсненого ОСОБА_6 05 лютого 2015 року, в сумі 195 тис. грн на підставі платіжного доручення від 05 лютого 2015 року № 5198 на рахунок ОСОБА_2 НОМЕР_1. Зобов'язати уповноважену особу Фонду подати до Фонду інформацію щодо ОСОБА_2 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ «КБ «Стандарт» за рахунок Фонду.
Правовідносини між позивачкою та ПАТ «КБ «Стандарт» виникли з договору банківського вкладу.
Оскільки у ПАТ «КБ «Стандарт»з 20 лютого 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію, повноваження тимчасового адміністратора банку делеговано уповноваженій особі Фонду, тому на спірні правовідносини поширюється дія Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI).
З аналізу статей 1, 3 і 4 Закону № 4452-VI вбачається, що Фонд здійснює як владні повноваження відносно банків, здійснюючи регуляторну діяльність, перебравши на себе частину повноважень НБУ, передбачених статтями 99, 100 Конституції України та статтями 6, 7 Закону України від 20 травня 1999 року№ 679-XIV «Про Національний банк України», так і повноваження, які не можна віднести до владних, оскільки здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків і організація відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку (пункт 8 частини 2 статті 4, частина 3 та 5 статті 34 та частини 1 статті 36, статті 47, 48 Закону № 4452-VI).
Отже, функції Фонду при тимчасовій адміністрації полягають у здійсненні повноважень з управління банком як органів управління цього банку.
Також відсутні ознаки публічності і у сфері фінансування діяльності Фонду. У пункті 9 частини першої статті 19 Закону № 4452-VI передбачені кошти Державного бюджету України (у тому числі облігації внутрішньої державної позики) як джерела формування коштів Фонду.
Кошти з Державного бюджету України Фонд отримує на поворотній і платній основі, що підтверджується у щорічних звітах Фонду у підрозділі «Формування фінансових ресурсів»(див.http://www.fg.gov.ua).
Формування коштів Фонду відбувається за рахунок коштів державного бюджету на поворотній і оплатній основі, тобто на підставі договорів позики. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти (частина перша статті 1046 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) і власником вказаних коштів стає їх набувач (позичальник), який стає зобов'язаним не лише повернути отримані кошти, але і оплатити послугу за користування цими грошима (частина перша статті 1048, частина перша статті 1049 ЦК України).
Отримання коштів державного бюджету у позику не свідчить про публічність правовідносин, оскільки Фонд зобов'язаний повернути ці кошти і сплатити відсотки за користування ними, як і інші особи, яким може надаватися така позика, чи зобов'язання якої гарантуються державою. Однак розпорядження такими коштами із контрагентами такого позичальника також не свідчить про публічність таких правовідносин.
Крім того, необхідно зазначити, що виплата гарантованого у частині першій статті 26 Закону № 4452-VI відшкодування коштів за вкладом у граничному розмірі не менше 200 000 грн також здійснюється за рахунок коштів Фонду, переданих у позику банку, що виводиться з ринку.
Вказана обставина підтверджується як усталеною практикою Фонду, так і правовим забезпеченням, а саме, відповідно до частини першої статті 20 Закону № 4452-VI Фонд є єдиним розпорядником коштів, акумульованих у процесі його діяльності.
Кошти Фонду не включаються до