ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Британчука В. В., ЛященкоН. П., Ситнік О. М.
у справі № 11-864сап18
за скаргою ОСОБА_6 про визнання протиправним і скасування рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 24 травня 2018 року № 1528/0/15-18 «Про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати від 27 березня 2018 року № 614/3дп/15-17 про притягнення судді Вишгородського районного суду Київської області ОСОБА_6. до дисциплінарної відповідальності» (далі - Рішення № 1528/0/15-18).
12 липня 2018 року ОСОБА_6 подав до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду адміністративний позов, у якому просив: визнати протиправним та скасувати Рішення № 1528/0/15-18, а також визнати протиправним та скасувати рішення ВРП від 26 червня 2018 року «Про звільнення ОСОБА_6 з посади судді Вишгородського районного суду Київської області».
17 липня 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу про передачу цієї справи до ВеликоїПалати Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 23 серпня 2018 року роз'єднала позовні вимоги шляхом виділення в самостійне провадження вимоги ОСОБА_6 про визнання протиправним і скасування рішення ВРП № 1528/0/15-18, а адміністративну справу в частині вимог позивача про визнання протиправним і скасування рішення ВРП від 26 червня 2018 року «Про звільнення ОСОБА_6 з посади судді Вишгородського районного суду Київської області» передала за підсудністю до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 17 січня 2019 року в задоволенні скарги ОСОБА_6 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні скарги на Рішення ВРП № 1528/0/15-18, Велика Палата Верховного Суду виходила з такого.
15 та 16 грудня 2014 року до Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів загальної юрисдикції (далі - ТСК) надійшли заяви, підписані від імені голови Громадської спілки «Українська спілка Автомайдан» ОСОБА_8 (вх. № 533/13/13-14, вх. № 533/58/13-14), у яких заявник просив провести спеціальну перевірку стосовно судді Вишгородського районного суду Київської області ОСОБА_6. згідно з Законом України від 8 квітня 2014 року № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» (далі - Закон № 1188-VII) на предмет порушення цим суддею присяги при розгляді та вирішенні ним справ про адміністративні правопорушення № 363/164/14-п, № 363/364/14-п, № 363/363/14-п, № 363/55/14-п, № 363/57/14-п, № 363/167/14-п.
Оскільки ТСК не встигла розглянути вказані вище заяви про проведення перевірки стосовно судді до закінчення своїх повноважень, 7 квітня 2016 року їх було передано для розгляду за загальною процедурою до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) відповідно до частини п'ятої статті 2 Закону № 1188-VII.
ВРЮ (правонаступником якої є ВРП) ухвалою від 15 вересня 2016 року відкрила дисциплінарну справу стосовно судді ОСОБА_6.
Розглядаючи дисциплінарну справу, Третя Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку, що допущені суддею ОСОБА_6. грубі порушення законодавства свідчать про необ'єктивний та упереджений розгляд ним у січні - лютому 2014 року справ про адміністративні правопорушення: № 363/164/14-п стосовно ОСОБА_9, № 363/55/14-п стосовно ОСОБА_10, № 363/364/14-п стосовно ОСОБА_11, № 363/363/14-п стосовно ОСОБА_12, № 363/167/14-П стосовно ОСОБА_13, № 363/57/14-п стосовно ОСОБА_14, вчинення ним дій, що порочать звання судді, до того ж такі порушення закону були умисними.
Дисциплінарний орган ВРП установив, що згідно із законодавством про дисциплінарну відповідальність суддів, яке діяло на час розгляду суддею ОСОБА_6. справ про вчинення адміністративного правопорушення зазначеними вище особами, склад дисциплінарного проступку охоплювався частиною другою статті 32 Закону України від 15січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (у редакції, чинній на час ухвалення постанов; далі - Закон № 22/98-ВР), а саме - порушенням суддею присяги визнавалося, зокрема, вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості танезалежності, у чесності та непідкупності судових органів, свідчать про порушення морально-етичних принципів поведінки судді.
Допущені суддею істотні порушення норм процесуального права, що є підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності, були кваліфіковані Третьою Дисциплінарною палатою ВРП за пунктом 7 частини дев'ятої статті 109 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) як істотний дисциплінарний проступок у вигляді грубого порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду.
Зважаючи на характер правопорушень, допущених суддею ОСОБА_6., а також на наслідки, що настали за результатами вчинених діянь, у вигляді істотної шкоди для авторитету судових органів, враховуючи дані про особу судді, Третя Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку про те, що застосування до судді дисциплінарного стягнення у вигляді подання про звільнення його з посади є пропорційним вчиненому та виправданим з урахуванням часу, що минув з моменту прийняття ним рішень.
Із зазначених підстав Третя Дисциплінарна палата ВРП 27 березня 2017 року ухвалила рішення № 614/3дп/15-17, яким притягнула суддю ОСОБА_6. до дисциплінарної відповідальності та застосувала до нього дисциплінарне стягнення у вигляді подання про звільнення з посади.
В оскаржуваному рішенні ВРП погодилася з рішенням її Третьої Дисциплінарної палати про наявність правових підстав для притягнення судді ОСОБА_6. до дисциплінарної відповідальності у виді подання про звільнення з посади судді.
Мотиви, з яких ВРП та її дисциплінарний орган дійшли висновку про факти умисного, грубого порушення суддею ОСОБА_6. законодавства, необ'єктивний та упереджений розгляд ним справ про адміністративні правопорушення, зокрема, № 363/164/14-п стосовно ОСОБА_9, № 363/55/14-п стосовно ОСОБА_10, № 363/364/14-п стосовно ОСОБА_11, № 363/363/14-п стосовно ОСОБА_12, № 363/167/14-п стосовно ОСОБА_13, № 363/57/14-п стосовно ОСОБА_14, обґрунтовані таким.
В основі висновків судді ОСОБА_6. про підтвердження факту вчинення цими особами адміністративного правопорушення були рапорти працівників ДАІ, які взагалі не містили вказівки на особу, яка керувала транспортним засобом та вчинила правопорушення. Суддя у своїх рішеннях не обґрунтував, чим підтверджується та обставина, що за кермом автомобіля перебувала саме та особа, яка притягувалась до адміністративної відповідальності.
Застосовуючи до ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком від 3 до 6 місяців, суддя не виконав вимог статті 33 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), якою передбачено, що при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі. При цьому твердження судді про врахування характеру та наслідків вчиненого правопорушення, особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, та її майнового стану, ставлення до вчиненого та ступеня вини має загальний характер і жодним чином не узгоджується з матеріалами справи, які не містять жодних вказівок на наслідки вчиненого правопорушення, а також на майновий стан зазначених осіб.
Висновки, яких дійшов суддя за результатами розгляду адміністративних матеріалів про вчинення адміністративного правопорушення зазначеними особами, є явно необґрунтованими і суперечать презумпції невинуватості, яка відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) з урахуванням практики її застосування Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) поширюється також на справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху у вигляді, зокрема, обмеження права керування транспортними засобами (Lutz v. Germany, § 182; Schmautzer v. Austria; Malige v. France).
У справі № 363/164/14-п судом не надано жодної оцінки поясненням ОСОБА_9 від 17 січня 2014 року, з яких вбачається, що 29 грудня 2013 року приблизно о 12 год. 00 хв. він справді їхав із м. Києва в с. Старі Петрівці, однак ніхто з працівників ДАІ його не зупиняв. Більше того, на дорозі були затори, які не давали йому змоги рухатись зі швидкістю більше ніж 3-4 кілометри на годину.
У справі № 363/55/14-п суддею ОСОБА_6. проігноровано пояснення ОСОБА_10 від 15 січня 2014 року, у яких він вказував на те, що під час руху трасою Київ - Овруч у вказаний у протоколі день вимог щодо зупинки транспортного засобу від інспектора ДАІ не було. На час, вказаний у рапорті та протоколі, ОСОБА_10 перебував із сім'єю у м. Києві в гіпермаркеті «Епіцентр К» на вул. Берковецькій, 6-в та в магазині «Фокстрот» на Оболонському проспекті, 21-б, на підтвердження чого додано копії касових чеків та гарантійного талона, зокрема, касовий чек із гіпермаркету «Епіцентр К» датовано 29 грудня 2013 року, час - 13 год. 30 хв., кількість позицій у чеку - 12. Водночас ОСОБА_10 звернув увагу на те, що протокол про адміністративне правопорушення ним був підписаний за адресою його реєстрації, куди приїхали працівники ДПС. Однак, розглядаючи справу, суддя обмежився лише невмотивованим висновком, згідно з яким заперечення цієї особи не спростовує доказів, що містяться в матеріалах справи, хоча єдиними доказами вини ОСОБА_10 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП, є рапорт, складений 1 січня 2014 року, в якому жодним чином не встановлено причетність ОСОБА_10 до вказаного правопорушення, а також протокол про адміністративне правопорушення, складений не на місці вчинення зафіксованого в ньому правопорушення особою, яка не здійснювала безпосередню фіксацію порушення.
Справа № 363/364/14-п стосовно ОСОБА_11 надійшла на розгляд судді ОСОБА_6. поза автоматизованим розподілом, чим порушено вимоги статті 15 чинного на той час Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI), при цьому підставою для розподілу справи не в автоматичному режимі став наказ Вишгородського районного суду Київської області від 24 січня 2014 року № 9о «Про затвердження графіка чергування суддів 25 та 26 січня 2014 року», підписаний ОСОБА_6 як виконувачем обов'язків голови суду. Судовий розгляд цієї справи проведено за відсутності ОСОБА_11 та відсутності інформації про вручення йому повістки. В адресованій ВРП письмовій заяві від 4 травня 2018 року ОСОБА_11 підтвердив, що він не був повідомлений про дату та час судового засідання.
У справі № 363/363/14-п стосовно ОСОБА_12 датою складення відповідного протоколу про адміністративне правопорушення (як зазначено в самому протоколі) є 19 січня 2014 року, при тому, що правопорушення, щодо якого складався цей протокол, було вчинене 29 грудня 2013 року. Суддя не навів мотивів, якими керувався, вважаючи доведеною вину ОСОБА_12 у вчиненні правопорушення. При цьому зазначену справу розподілено для розгляду судді ОСОБА_6. також без автоматизованого розподілу справ між суддями всупереч вимогам статті 15 Закону № 2453-VI.
Справу № 363/167/14-п розглянуто за відсутності ОСОБА_13 Відомості про його належне повідомлення про розгляд справи у матеріалах справи відсутні. Протокол у справі про адміністративне правопорушення від 3 січня 2014 року, серія АГ2 № 141107, стосовно ОСОБА_13 ним самим не підписаний, відміток про відмову від підписання протоколу не містить, що в силу вимог статей 268, 278 КУпАП виключало розгляд справи стосовно нього по суті.
Дисциплінарний орган ВРП, визначаючи вид стягнення, що має бути застосоване до судді, з урахуванням установлених в процесі розгляду дисциплінарної справи порушень зазначив, що враховує позитивну характеристику судді й те, що у минулому він до дисциплінарної відповідальності не притягувався, однак врахуванню підлягає очевидний, грубий та умисний характер допущених порушень, а також те, що вони спричинили тяжкі наслідки у вигляді підриву авторитету правосуддя.
ВРП, залишаючи без змін рішення її Третьої Дисциплінарної палати, погодилася з її висновком про те, що очевидний, грубий та умисний характер допущених суддею ОСОБА_6. порушень має наслідком підрив авторитету правосуддя, і що застосування дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення з посади є пропорційним вчиненому.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що наведені ОСОБА_6 у скарзі доводи жодною мірою не спростовують висновків ВРП і