Постанова
Іменем України
13 березня 2019 року
м. Київ
справа № 756/5342/18
провадження № 61-48113 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_3;
представник позивача - ОСОБА_4;
відповідач - комплекс відпочинку «Пуща-Водиця» Державного управління справами;
представник відповідача - Яковлєва СвітланаАндріївна;
третя особа - Державне управління справами;
представник третьої особи - Маруда СергійСергійович;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державного управління справами на ухвалу Київського апеляційного суду від 12 листопада 2018 року у складі судді Рейнарт І. М. та касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - на постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Семенюк Т. А.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до
комплексу відпочинку «Пуща-Водиця» Державного управління справами (далі - КВ «Пуща-Водиця»), третя особа - Державне управління справами, про визнання права власності на нерухоме майно та визначення частки у праві власності.
Позовна заява мотивована тим, що 30 квітня 2002 року між ним, як орендарем, та будинком відпочинку «Пуща-Водиця», як орендодавцем, правонаступником якого є відповідач, було укладено договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна № 1, предметом якого був дачний будинок НОМЕР_1, загальною площею 106 кв. м, житловою площею 46 кв. м, яким передбачено право орендаря на внесення змін до складу орендованого приміщення, здійснення його поліпшень, проведення поточного та капітального ремонту, реконструкцію та нового будівництва допоміжних споруд з дозволу орендодавця.
Зазначав, що з дозволу орендодавця він неодноразово здійснював поліпшення об'єкту оренди, що підтверджується резолюціями на заявах від 16 квітня 2002 року, 10 червня 2002 року, 03 грудня 2003 року, 05 грудня 2003 року, 07 грудня 2003 року, 05 травня 2004 року, а також листом Державного управління справами від 10 грудня 2012 року № 04-40/1-1950.
З метою здійснення поліпшення об'єкту оренди з малим підприємством «ТРІН» він уклав договір № 3/03 на виконання комплексу проектно-дизайнерських і будівельних робіт від 15 травня 2003 року. У результаті проведених робіт було збільшено розмір будинку та побудовані інші допоміжні будівлі й споруди: гараж, сауна, барбекю, альтанка, огорожа, інженерні мережі, здійснено облаштування прибудинкової території. Вартість проведеного ремонту становить 1 820 121 грн.
На підставі розпорядження Державного управління справами від 25 червня 2004 року № 338 та акту приймальної комісії про готовність закінченого реконструкцією об'єкта від 29 липня 2004 року зазначені приміщення були введені до експлуатації, об'єкт оренди було оформлено на баланс відповідача, а 20 липня 2004 року проведена оцінка його ринкової вартості.
Відповідно до висновку товариства з обмеженою відповідальністю Агенція «Експертиза та оцінка» орендодавець погодив загальну вартість невід'ємних поліпшень об'єкта оренди на суму 1 408 959 грн, різницю між витратами орендаря та затвердженою сумою було віднесено до вартості надлишкових поліпшень.
Вказував, що унаслідок здійснених поліпшень об'єкта оренди була утворена нова річ, так як із садового будинку було створено житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами, тому він став власником таких поліпшень та має право на визначення його частки у праві власності на це майно, розмір якої має відповідати вартості витрат на поліпшення майна.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просив суд визнати за ним право власності на 15/16 частин садибного (індивідуального) житлового будинку НОМЕР_1, загальною площею 128,5 кв. м, житловою площею 70,2 кв. м, з господарськими будівлями та спорудами: гаражем з підвалом (літ. Б), загальною площею 19,4 кв. м, сауною з терасою (літ. В) загальною площею 137 кв. м, альтанкою-барбекю (літ. Г) загальною площею 12,5 кв. м, альтанкою (літ. Д) загальною площею 9,9 кв. м, хвірткою № 1, воротами № 2, 3, огорожею № 4, замощеннями, розташованого по АДРЕСА_1.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 24 вересня 2018 року у складі судді Луценка О. М. позов ОСОБА_3 задоволено.
Визнано ОСОБА_3 співвласником садибного (індивідуального) житлового будинку НОМЕР_1, загальною площею 128,5 кв. м, житловою площею 70,2 кв. м з господарськими будівлями та спорудами: гаражем з підвалом (літ. Б), загальною площею 19,4 кв. м, сауною з терасою (літ. В), загальною площею 137 кв. м, альтанкою-барбекю (літ. Г), загальною площею 12,5 кв. м, альтанкою (літ. Д), загальною площею 9,9 кв. м, хвірткою № 1, воротами № 2, воротами № 3, огорожею № 4, замощеннями, по АДРЕСА_1
Визначено частку ОСОБА_3 у праві спільної часткової власності на вказаний вище садибний (індивідуальний) житловий будинок НОМЕР_1 у розмірі 15/16 частин. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на підставі статті 778 ЦК України, згідно з якою у результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником, та частини четвертої статті 23 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у позивача виникло право власності на об'єкт оренди у результаті здійсненої за погодженням з відповідачем реконструкції.
Не погодившись із вказаним рішенням суду, Державне управління справами та комплекс відпочинку «Пуща-Водиця» Державного управління справами подали апеляційні скарги до апеляційного суду.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою Київського апеляційного суду від 12 листопада 2018 року апеляційну скаргу Державного управління справами повернуто заявникові.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що Державним управлінням справами вимоги ухвали апеляційного суду від 16 березня 2017 року про залишення апеляційної скарги без руху не виконано, а саме суду апеляційної інстанції не надано документів, які підтверджують, що представник Державного управління справами - Маруда С. С., який подав апеляційну скаргу, є адвокатом. Державне управління справами є органом з матеріально-технічного, соціально-побутового, лікувально-профілактичного забезпечення діяльності Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Ради національної безпеки і оборони України, інших державних органів, вищих посадових осіб, проте не наділено владними управлінськими функціями, а тому не є органом державної влади. Отже, відповідно до пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України представництво Державного управління справами у апеляційному суді повинно здійснюватися адвокатом, а, відтак, у представника Державного управління справами - Маруди С. С., який не є адвокатом, відсутні повноваження на здійснення представництва інтересів у суді, тому апеляційна скарга підлягає поверненню особі, яка її подала.
Постановою Київського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року апеляційну скаргу КВ «Пуща-Водиця» Державного управління справами задоволено. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 вересня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивовано тим, що ні умовами договору оренди, укладеного між сторонами, ні нормами, діючого на час виникнення спірних правовідносин, цивільного законодавства не було передбачено, що у орендаря виникає право власності на реконструйоване нерухоме майно або на новозбудоване майно.
Частиною четвертою статті 778 ЦК України передбачено, якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір оренди було укладено між сторонами 30 квітня 2002 року, а вказана норма статті 778 ЦК України набрала чинності з 01 січня 2004 року, тому не може застосовуватися до правовідносин сторін. При цьому договором оренди чітко передбачено, що орендарю у разі поліпшення речі з дозволу орендодавця відшкодовується вартість поліпшень. Також позивач не надав згоди орендарю на здійснення реконструкції орендованого майна.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2018 року Державне управління справами подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило ухвалу Київського апеляційного суду від 12 листопада 2018 року скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
У січні 2019 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
Касаційна скарга Державного управління справами мотивована тим, що згідно з підпунктом 11 пункту 16 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 1311 та статті 1312 Конституції України виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 01 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 01 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 01 січня 2019 року (абзац перший); представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 01 січня 2020 року (абзац другий).
Згідно з Положенням про Державне управління справами у редакції, затвердженій Указом Президента України від 17 грудня 2002 року № 1180, Державне управління справами відповідно до покладених на нього завдань здійснює матеріально-технічне, соціально-побутове та інше забезпечення діяльності Президента України, Ради національної безпеки і оборони України, Адміністрації Президента України та інших створених Президентом України консультативних, дорадчих та допоміжних органів і служб, зокрема забезпечує надання лікувально-профілактичної допомоги та санаторно-курортне обслуговування. Для виконання покладених на Державне управління справами завдань і функцій йому в установленому порядку передаються в управління об'єкти державної власності, що забезпечують діяльність Президента України, Ради національної безпеки і оборони України та інших державних органів.
Працівники Державного управління справами є державними службовцями.
Державне управління справами як орган управління є головним розпорядником бюджетних коштів бюджетних установ і одержувачів коштів та здійснює їх фінансування за відповідними кодами програмної класифікації видатків (бюджетними програмами). В його управлінні перебувають державні підприємства, установи та організації, які здійснюють свою діяльність у 14 галузях економіки.
Тобто Державне управління справами виконує всі функції органів управління відповідним державним майном, визначені Законом України «Про управління об'єктами державної власності», є органом державної влади, а тому його представники, діючи на підставі довіреності, мають право представлять інтереси управління до 31 грудня 2019 року.
Касаційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - мотивована тим, що частина четверта статті 778 ЦК України підлягає застосуванню, оскільки цивільні відносини, які виникли між сторонами, є триваючими. Право на набуття спільної часткової власності виникло у позивача після набрання чинності діючим ЦК України, тобто з моменту створення нової речі та прийняття її до експлуатації. При цьому прийняття об'єкта нерухомого майна до експлуатації в установленому законодавчому порядку та проведення державної реєстрації права власності на нього відповідно до діючого на той час законодавства є правовстановлюючими юридичними фактами, які виникли 29 липня 2004 року, після набрання чинності чинним ЦК України та Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року. Тому вважав, що до таких правовідносин застосуванню підлягають положення ЦК України.
Вважав, що висновок суду апеляційної інстанції про неправомірність застосування норм ЦК України не враховує спеціальної норми абзацу 2 пункту 4 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, згідно з якою цей Кодекс застосовується до тих прав і обов'язків, що продовжують існувати після набрання ним чинності і виникли на підставі договорів, укладених до 01 січня 2004 року.
Вказував, що статтю 23 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» було доповнено частиною четвертою згідно із Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Цивільного кодексу України» від 27 квітня 2007 року № 997-V та приведено у відповідність до частини четвертої статті 778 Цивільного кодексу України.
Частина четверта статті 778 ЦК України, як і частина четверта статті 23 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачає особливий спосіб захисту прав та інтересів наймача. Так, якщо у результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Вважав обґрунтованим застосування частини четвертої статті 23 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» до правовідносин, які виникли на підставі договору оренди від 30 квітня 2002 року № 1 за умови, що звернення за захистом порушеного права або інтересу наймача відбулося після набрання чинності даною нормою спеціального закону.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У лютому 2019 року КВ «Пуща-Водиця» подав відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4, в якому зазначило, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою. Посилався на те, що відповідно до пункту 2.2 договору оренди № 1 передача приміщення в оренду не спричиняє передачу орендарю права власності на це приміщення. Власником орендованого майна залишається держава. Згідно з пунктом 5.2. договору оренди № 1 орендар вправі залишити за собою проведені ним поліпшення орендованого приміщення, здійснені за рахунок власних коштів, якщо вони можуть бути відокремлені від приміщення без заподіяння йому шкоди. Вартість зроблених орендарем невідокремлених поліпшень орендованого приміщення, поточного та капітального ремонту, його реконструкції, за наявності дозволу орендодавця на проведення таких робіт підлягає відшкодуванню орендодавцем, або за згодою сторін цього договору може бути направлена на компенсацію орендної плати орендаря.
Отже, договором оренди не передбачено виникнення права власності у позивача. Відповідно до частини четвертої статті 23 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», якою було доповнено зазначену статтю Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Цивільного кодексу України» від 27 квітня 2007 року № 997-V, якщо в результаті поліпшення, зробленого орендарем за згодою орендодавця, створена нова річ, орендар стає її власником у частині необхідних витрат на поліпшення, якщо інше не передбачено договором оренди.
Тобто, зазначена вище стаття Закону була доповнена частиною четвертою вже після того, як позивач закінчив будівельні роботи.
Відповідно до частини третьої статті 773 ЦК України наймач має право змінювати стан речі, переданої йому у найм лише за згодою наймодавця.
Згідно з частинами першою, п?ятою статті 778 ЦК України, якщо наймач без згоди наймодавця зробив поліпшення, які не можна відокремити без шкоди для речі, він не має права на відшкодування їх вартості. Наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця.
Частиною другою статті 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що вартість поліпшень орендованого майна, зроблених орендарем без згоди орендодавця, які не можна відокремити без шкоди для майна, компенсації не підлягає.
Належними доказами письмової згоди орендодавця на проведення поліпшень орендованого майна можуть бути відповідний лист орендодавця, додаткова угода до договору оренди або ж безпосереднє оформлення такої згоди в самому договорі оренди.
У своїх поясненнях в судовому засіданні позивач зазначив, що дозволами на проведення будівельних робіт будинку АДРЕСА_1 були резолюції на його заявах, в яких він просив надати йому дозвіл на проведення реконструкції, будівництва газопроводу та гаражу, інших дозволів у нього немає. Проте такі заяви позивача не є дозволами на проведення будівельних робіт. На цих заявах відсутній вхідний номер відповідача чи третьої особи, тобто це підтверджує, що ці заяви ні відповідач, ні третя особа не отримували. Крім того, невідомо чия резолюція стоїть на заяві, так як там не зазначено прізвища особи, що ставила підпис і її повноваження, не зазначено дату коли саме ставилась резолюція.
Також в матеріалах справи відсутні належні докази, які б підтверджували оплату позивачем вартості проведених ним ремонтних робіт.
У лютому 2019 року Державне управління справами подало відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4, в якому зазначило, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою. Зазначало, що власник державного майна, передаючи його в оренду, не передбачав у договорі оренди можливість переходу права власності на нього у будь-який спосіб, у тому числі через проведення будівельних робіт.
Правовідносини виникли на підставі договору укладеного між сторонами у 2002 році. Для виникнення нових цивільних прав та обов'язків у разі зміни законодавства необхідним є настання іншого юридичного факту у вигляді укладення певного договору або внесення змін до чинного договору. Тим більше в тих випадках, коли новоприйняте законодавство прямо містить застереження про те, що окремим договором можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору (частина друга статті 759 ЦК України), особливості найму окремих видів майна (зокрема державного) встановлюється іншими Законами (частина третя статті 760 ЦК України), частина четверта статті 778 ЦК України може застосовуватись тільки тоді, коли інше не встановлено договором або законом.
Крім того, оскільки стаття 778 ЦК України не має зворотної дії у часі щодо договору оренди від 30 квітня 2002 року № 1 і цим договором та спеціальним законом передбачалися інші способи захисту майнових прав орендаря, застосування вказаної норми у даних правовідносинах прямо суперечить чинному цивільному законодавству та нормам Закону «Про оренду державного та комунального майна» у редакції, чинній на момент укладення договору оренди.
Ураховуючи те, що права та обов'язки у сторін щодо можливості здійснення реконструкції та поліпшень виникли з моменту укладення договору оренди, а саме у 2002 році, а також те, що згода на поліпшення та реконструкцію та проведення будівельних робіт надавалася відповідно та на підставі укладеного у 2002 році договору, підстав для застосування положень статей 778 та 331 ЦК України до вказаних правовідносин немає.
Положення Закону «Про оренду державного та комунального майна», як спеціального закону, що регулюють питання передачі в оренду державного майна, якими на час укладення договору оренди керувались при визначенні їх прав і обов'язків у зв'язку з поліпшенням майна, не передбачали права орендаря стати співвласником орендованого майна унаслідок проведених поліпшень у будь-якому випадку. Зміни до частини четвертої статті 23 вказаного Закону були внесені згідно з Законом України від 27 квітня 2007 року № 997-V, який набув чинності після надання позивачу дозволів, на які посилається позивач, та після дати, яка на думку позивача, є датою прийняття об'єкта до експлуатації. Відтак, норми Закону України від 27 квітня 2007 року № 997-V до спірних правовідносин не можуть бути застосовані.
Крім того, розташування житлових будинків індивідуальної забудови на земельній ділянці, де розміщено переданий в оренду об'єкт не передбачено. Цільовим призначенням земельної ділянки відповідно до державного акту на землю є експлуатація та обслуговування будівель і споруд КВ «Пуща-Водиця». Землі КВ «Пуща-Водиця» є землями рекреаційного призначення. Частиною третьою статті 52 ЗК України встановлено обмеження щодо використання земель рекреаційного призначення. Розташування індивідуальних житлових забудов на зазначеній категорії земель не передбачено. Таким чином, зміна об'єкта з дачного на житловий та набуття права власності на нього фізичною особою є незаконним і суперечитиме земельному законодавству, оскільки призведе до безпідставної зміни цільового призначення землі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2019 року касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою Державного управління справами відкрито та витребувано цивільну справу № 756/5342/18 із Оболонського районного суду м. Києва.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 січня 2019 року касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - на постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року відкрито.
У січні 2019 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року справу призначено до розгляду у