Постанова
Іменем України
14 березня 2019 року
м. Київ
справа № 332/588/17
провадження № 61-30401св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду:
Черняк Ю.В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 01 червня 2017 року у складі судді Федоренка О. І. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 19 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Бєлки В. Ю., Онищенка Е. А., Воробйової І. А., у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя,
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя.
Позовну заяву мотивовано тим, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з 02 червня 2007 року до 18 жовтня 2016 року перебували у зареєстрованому шлюбі. За час проживання у шлюбі сторони придбали квартиру АДРЕСА_1. Оскільки добровільно, позасудовим шляхом сторони поділити майно не в змозі, ОСОБА_4 просила суд визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, іншу частину квартири залишити за ОСОБА_5
Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 01 червня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 19 жовтня 2017 року, позов ОСОБА_4 задоволено.
Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.
Визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.
Припинено за ОСОБА_5 право власності на 1/1 частину квартири АДРЕСА_1.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, та апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, виходили із того, що квартира АДРЕСА_1 придбана на спільні кошти подружжя, оскільки ОСОБА_5 не надано доказів інших джерел походження коштів, за які була придбана зазначена квартира.
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не встановили всіх фактичних обставин справи та не дослідили наявні в матеріалах справи докази. ОСОБА_5 вважає, що більша частина квартири АДРЕСА_1 була придбана за його особисті кошти від продажу квартири АДРЕСА_3.
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_4 зазначила, що відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 13 лютого 2017 року № 80162101 ОСОБА_5 є власником 1/3 частини квартири АДРЕСА_3. Таким чином, ОСОБА_5 безпідставно зазначає, що ним реалізовано його право власності на 1/3 частину зазначеної квартири для придбання спірної квартири.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно із частиною третьою статті 2 ЦПК України 2004 року, у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги, провад