Постанова
Іменем України
16 січня 2019 року
м. Київ
справа № 213/3626/14-ц
провадження № 61-33597св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_3,
представник позивача - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_4, на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2017 року у складі суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,
ВСТАНОВИВ :
У жовтні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя, поділ спільного майна та стягнення грошової компенсації вартості 1/ 2 частки квартири.
Позовна заява мотивована тим, що з 2000 року перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 20 листопада 2012 року шлюб розірваний. Від шлюбу мають неповнолітню дочку - ОСОБА_6. В період шлюбу сторонами у 2006 році придбана квартира АДРЕСА_1 на і'мя ОСОБА_5 З вересня 2012 року у спірній квартирі він не проживає. На даний час у нього інша сім'я - дружина та малолітня дитина. Власного житла, крім частини спірної квартири, він немає.
З урахуванням уточнень просив суд визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя в рівних частинах, розділити спільне майно та стягнути на його користь з відповідача грошову компенсацію вартості 1/2 частини квартири, у розмірі 115275,00 грн, стягнути судовий збір - 1188,60 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 2000,00 грн.
ОСОБА_5 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_3 про визначення часток у нерухомому майні та визнання права власності.
Позовна заява мотивована тим, що в період шлюбу з відповідачем по зустрічному позову ними було придбано майно: у 2001 році - земельна ділянка площею 7,571 га, розташована на території Червоненької сільської ради Широківського району Дніпропетровської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка зареєстрована за ОСОБА_3; у 2003 році - автомобіль ВАЗ-2105, вартістю 5000,00 грн; у 2005 році - двокімнатна квартира АДРЕСА_1, вартістю 25000,00 грн; у 2006 році - капітальний гараж НОМЕР_1 у гаражному кооперативі «Піонер», вартістю 7000,00 грн. Після розірвання шлюбу сторони домовилися, що земельною ділянкою, гаражем та автомобілем користується ОСОБА_3, а вона з дитиною користується спірною квартирою.
З урахуванням викладеного та того, що аліменти, які сплачує відповідач за зустрічним позовом на утримання дочки не забезпечують нормальний життєвий рівень дитини, відповідно до вимог частин другої-третьої статті 70 СК України, просила суд відступити від засади рівності часток подружжя та збільшити її частку у спільному майні подружжя: визначити 2/3 частки та визнати право власності на 2/3 частки квартири АДРЕСА_1 за нею з урахуванням інтересів неповнолітньої дитини - ОСОБА_6; визначити за ОСОБА_3 1/3 частки вищевказаної квартири та визнати право власності на зазначену 1/3 частку спірної квартири, а також стягнути судові витрати у справі.
Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 листопада 2016 року, описку в якому усунуто ухвалою суду від 29 грудня 2016 року, позов ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя, поділ спільного майна та стягнення грошової компенсації вартості 1/ 2 частки квартири, - задоволено частково.
Визнано, що квартира АДРЕСА_1 області - є об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_5
Визнано, що частки ОСОБА_3 та ОСОБА_5 у спільному сумісному майні - квартирі АДРЕСА_1 - є рівними, та складають по 1/2 частці, кожному.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію вартості 1/2 частки квартири, що становить - 101936,50 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Відмовлено ОСОБА_3 у стягненні з ОСОБА_5 витрат в розмірі 500,00 грн. понесених згідно звіту про оцінку майна.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 в рахунок компенсації 1/2 частки понесених витрат по оплаті судової будівельно-технічної експертизи - 500,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 243,60 грн та 1019,37 грн.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_3 відмовлено в повному обсязі.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна квартира є спільною сумісною власністю сторін, тому підлягає поділу з визначенням ідеальних часток подружжя.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 в частині стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 грошової компенсації вартості 1/2 частки квартири, суд першої інстанції виходив з того, що вказані позовні вимоги є обґрунтованими.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5задоволено частково.
Рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 14 листопада 2016 року в частині задоволення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 грошової компенсації вартості 1/2 частки квартири, що становить - 101936,50 грн скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.
Змінено рішення суду в частині розміру судового збору, стягнутого з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 зменшено його розмір до 243,60 грн.
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що стягнувши з ОСОБА_5 компенсацію вартості 1/2 частини спірної квартири, суд першої інстанції не взяв до уваги її матеріальний стан, те, що вона не має матеріальної можливості сплатити зазначену компенсацію, не врахував інтереси дитини та нею не було зараховано зазначеної компенсації на депозитний рахунок.
У травні 2017 року ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалене у справі судове рішення апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції залишено поза увагою те, що він не просив позбавити права власності ОСОБА_5 у спільному майні, а навпаки, відмовився від своєї частки і просив за неї грошову компенсацію. Суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а саме статтю 71 СК України, оскільки послався на те, що відповідач не надавала згоди на грошову компенсацію. Однак ця компенсація призначена була не їй. Суд першої інстанції стягнув цю компенсацію з ОСОБА_5 й не позбавив останню права власності.
12 липня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ відкрито касаційне провадження у вищезазначеній справі.
У серпні 2017 року ОСОБА_5 подала заперечення (відзив) на касаційну скаргу ОСОБА_3, у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, зазначивши, що доводи скарги не заслуговують на увагу та не спростовують законних висновків суду апеляційної інстанції.
01 червня 2018 року справу № 213/3626/14-ц та матеріали касаційного провадження Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
29 грудня 2018 року ухвалою Верховного Суду справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя, поділ спільного майна та стягнення грошової компенсації вартості 1/ 2 частки квартири призначено до судового розгляду.
Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частинами першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2017 року підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Судами встановлено, що з 04 березня 2000 року сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 листопада 2012 року.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 12 жовтня 2005 року, сторони придбали у власність квартиру АДРЕСА_3.
Відповідно до рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 26 грудня 2012 року з ОСОБА_3 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_5 на утримання неповнолітньої дочки - ОСОБА_6 у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходів) відповідача, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно до повноліття дитини.
Відповідно до рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 вересня 2014 року зменшено розмір ал