ПОСТАНОВА
Іменем України
Київ
19 березня 2019 року
справа №803/3420/15
адміністративне провадження №К/9901/19802/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Ханової Р.Ф. (суддя-доповідач),
суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2015 року у складі судді Валюха В.М.
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 3 лютого 2016 року у складі суддів Шавеля Р.М., Бруновської Н.В., Костіва М.В.
у справі № 803/3420/15 (876/11419/15)
за позовом ОСОБА_1
до Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
У С Т А Н О В И В :
У вересні 2015 року ОСОБА_1 (далі - позивач у справі) звернувся до Волинського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якій просив визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення, якими нараховано орендну плату за землю, з мотивів безпідставності їх прийняття.
Волинський окружний адміністративний суд постановою від 16 жовтня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 3 лютого 2016 року, у задоволенні позову відмовив. Приймаючи рішення, суди попередніх інстанцій висновувалися на тому, що законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки незалежно від того, чи збігається її розмір із визначеним у договорі.
У березні 2016 року позивач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на невірну оцінку фактичних обставин справи та, відповідно, невірне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та повернути справу на новий розгляд.
Відповідач у червні 2016 року надіслав заперечення на касаційну скаргу, в якому стверджує, що її доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, просить залишити касаційну скаргу без задоволення.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Касаційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.
Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Старокошарівської сільської ради Ковельського району Волинської області від 18 січня 1997 року № 9/3 позивач визнаний переможцем земельного аукціону та отримав у довгострокову оренду земельну ділянку загальною площею 1 га на землях, віднесених до села Старі Кошари в урочищі «Деменшина».
30 січня 1997 року між Старокошарівською сільською радою Ковельського району Волинської області та позивачем укладено договір на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), який зареєстровано в книзі записів договорів на право тимчасового користування землею 30 січня 1997 року за № 3 Ковельською районною радою.
Пунктами 1.1, 1.2, 2.1, 3.2 вказано договору передбачено, що: сільська рада надає, а позивач приймає в тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 1,0 га; земельна ділянка надається на умовах довгострокової оренди строком на 50 років для будівництва та обслуговування споруд автосервісу; плата за землю вноситься землекористувачем щорічно у вигляді орендної плати, яка складається із земельного податку та додаткової плати, з врахуванням змін до закону про оподаткування у розмірі 270,00 грн. на місяць; позивач зобов'язаний своєчасно вносити плату за землю.
Суди попередніх інстанцій встановили, що рішенням Ковельської районної ради Волинської області від 8 квітня 2015 року № 44/33 затверджено технічні документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок згідно додатку, з якого слідує, що на підставі висновку державної експертизи землевпорядної документації від 25 грудня 2014 року № 1005 затверджено нормативну грошову оцінку земельної ділянки площею 0,1 га на території Старокошарівської сільської ради Ковельського району Волинської області, що надана в оренду позивачу для будівництва та обслуговування споруд автосервісу в розмірі 1 093 825,92 грн.
Листом Держземагенства у Ковельському районі Волинської області від 16 червня 2015 року № 31-303-0.3-1540/2-15 позивачу запропоновано терміново розпочати роботу щодо внесення змін до діючого договору оренди шляхом укладення додаткової угоди про зміну орендної плати відповідно до вимого пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що станом на день розгляду справи судом будь-яких додаткових угод до договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) від 30 січня 1997 року не укладено.
7 липня 2015 року податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення:
- № 11936-17, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з орендної плати в розмірі 286,79 грн.
- № 11937-17, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з орендної плати в розмірі 30094,31 грн.
Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
При вирішенні питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права до спірних правовідносин, Суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 2 Закону України «Пр