ПОСТАНОВА
Іменем України
Київ
19 березня 2019 року
справа №803/1943/16
адміністративне провадження №К/9901/31690/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Ханової Р.Ф. (суддя-доповідач),
суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області
на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 26 січня 2017 року у складі судді Лозовського О.А.
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року у складі суддів Гудима Л.Я., Довгополова О.М., Святецького В.В.
у справі № 803/1943/16 (876/2761/17)
за позовом Державного підприємства «Городоцьке лісове господарство»
до Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
У С Т А Н О В И В :
У грудні 2016 року Державне підприємство «Городоцьке лісове господарство» (далі Підприємство, платник податків, позивач у справі) звернулося до Волинського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення, якими збільшено частину чистого прибутку господарських організацій та збільшено податок на прибуток, з мотивів безпідставності їх прийняття.
Волинський окружний адміністративний суд постановою від 26 січня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року, позов задовольнив, визнав протиправним та скасував податкові повідомлення-рішення від 13 грудня 2016 року № 0002821400, № 0002831400. Приймаючи рішення, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що податковий орган не довів правомірності своїх висновків щодо завищення собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг), відтак донарахування позивачу грошових зобов'язань за господарськими операціями є протиправними.
У червні 2017 року відповідач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якім відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відзив на касаційну скаргу від позивача до Верховного Суду не надходив, що не перешкоджає перегляду рішення судів першої та апеляційної інстанцій.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.
Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що податковим органом в період з 2 листопада 2016 року по 22 листопада 2016 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2016 року по 15 серпня 2016 року, за результатами якої складено акт №1343/03-06-14-00991522 від 29 листопада 2016 року (далі - акт перевірки).
За висновками акта перевірки відповідачем встановлені наступні порушення:
- статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», пунктів 1, 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, пункту 7 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», та пункту 44.1, пункту 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 23 135,00 грн, в тому числі за 1 квартал 2016 року на суму 9 675,00 грн та за 2 квартал 2016 року на суму 13 460,00 грн;
- пункту 1 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями, Закону України «Про управління об'єктами державної власності», статті 57 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено відрахування частини чистого прибутку всього в сумі 96 397,00 грн, в тому числі за 1 квартал 2016 року в сумі 40 312,00 грн та за 2 квартал 2016 року в сумі 56 085,00 грн.
13 грудня 2016 року на підставі акта перевірки податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення № 0002821400, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності, на загальну суму 34 703,00 грн, з яких 23 135,00 грн - за податковими зобов'язаннями та 11 568,00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0002831400, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: частина чистого прибутку (доходу) господарських організацій (державних унітарних підприємств та їх об'єднань) на суму 144 596,00 грн, з яких 96 397,00 грн - за податковими зобов'язаннями та 48 199,00 грн - за штрафними(фінансовими) санкціями (штрафами).
З акта перевірки вбачається, що в ході перевірки проводилось співставлення відповідачем даних бухгалтерського обліку з показниками, відображеними у декларації по податку на прибуток за період з 1 січня 2016 року по 30 червня 2016 року, на підставі чого податковий орган дійшов висновку про завищення собівартості реалізованої продукції на загальну суму 128 530,00 грн.
Перевіркою встановлено завищення задекларованих позивачем показників у рядку 2050 «Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)» всього на суму 128530,00, в тому числі за 1 квартал 2016 року в сумі 53 760,00 грн та за 2 квартал 2016 року в сумі 74 780,00 грн в частині відображення вартості господарських взаємовідносин з фізичними особами-підприємцями ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3
Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
При вирішенні питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права до спірних правовідносин, Суд виходить з наступного.
Суди попередніх інстанцій встановили, що між позивачем (Замовник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Виконавець) 1 квітня 2016 року укладено договір №34/Л на виконання лісокультурних робіт.
Пунктом 1.1 вказаного договору визначено, що «Виконавець зобов'язується за завданням Замовника (своїми працівниками, з використанням власних механізмів, на власний ризик на підставі статті 837 ЦК України) провести механізований догляд за лісовими культурами (кущорізом) в порядку і на умовах, визначених Договором, а Замовник зобов'язується прийняти і оплатити надані послуги».
Також пунктами 3.1. - 3.3 договору визначено, що вартість виконаних робіт вказується у протоколі розрахунку та погодження вартості робіт. Розрахунки між сторонами проводяться після 10 числа наступного за звітним місяця, але не пізніше 30 днів від дня підписання сторонами акта приймання виконаних робіт, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Виконавця. Оплата робіт здійснюється на підставі акта приймання-передачі виконаних робіт.
На виконання вказаного договору складено протоколи розрахунку та погодження вартості лісокультурних робіт, а також акти приймання-здачі, які оплачено відповідно до платіжних доручень.
Судами встановлено, що між позивачем (Замовник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (Виконавець) укладено договори про виконання лісокультурних робіт № 21/Г від 1 березня 2016 року, №22/Г від 1 квітня 2016 року, № 36/Г від 4 травня 2016 року.
Пунктом 1.1 договору № 21/Г від 1 березня 2016 року передбачено, що «Виконавець зобов'язується за завданням Замовника (своїми працівниками, з використанням власних механізмів, на власний ризик на підставі статті 837 ЦК України) з урахуванням Проектів лісових культур, які є невід'ємною частиною, виконати роботи щодо посадки лісових культур та сприянню природного поновлення в порядку та на умовах, визначених договором».
Пунктом 1.1. договорів №22/Г від