1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду


П О С Т А Н О В А

Іменем України

13 березня 2019 року

м. Київ

Справа № 466/1150/18

Провадження № 14-59цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Лященко Н. П.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А.,

Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_14 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 20 лютого 2018 року (суддя Луців-Шумська Н. Л.) та постанову Апеляційного суду Львівської області від 06 липня 2018 року (судді Крайнік Н. П., Мельничук О. Я., Савуляк Р. В.)

у цивільній справі за заявою ОСОБА_14, заінтересована особа - Шевченківський районний у м. Львові відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області, про встановлення факту неправильності в актовому записі цивільного стану та

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2018 року ОСОБА_14 звернувся до суду із заявою, у якій просив встановити факт неправильності в актовому записі № 24 про народження доньки ОСОБА_15, складеному 02 жовтня 2004 року Середкевичівською сільською радою Яворівського району Львівської області, в частині місця народження дитини: с. Середкевичі Яворівського району Львівської області. Також просив установити факт, що ОСОБА_15, ІНФОРМАЦІЯ_1, народилася у м. Львові.

Заяву мотивував тим, що його донька ОСОБА_15 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 року у м. Львові, що підтверджується дублікатом медичного свідоцтва про народження № 1507 від 07 листопада 2017 року. Однак у зв'язку з тим, що її батькам не було роз'яснено можливості визначення місця народження дитини за місцем фактичного народження, в її свідоцтві про народження місце народження визначено неправильно - с. Середкевичі Яворівського району Львівської області. Зазначена обставина порушує особисте немайнове право ОСОБА_15 на індивідуальність, тому заявник звернувся до суду із заявою про встановлення факту неправильності в актовому записі та встановлення факту місця народження.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 20 лютого

2018 року, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Львівської області від 06 липня 2018 року, відмовлено у відкритті провадження у справі.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що подана ОСОБА_14 заява про встановлення факту неправильності в актовому записі цивільного стану не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, оскільки факт народження дитини підтверджується актовим записом про народження, складеним уповноваженим органом, а незгода заявника з указаними в актовому записі цивільного стану даними не встановлюється в порядку окремого провадження. Суд зазначив, що орган державної реєстрації актів цивільного стану є державним органом - суб'єктом владних повноважень, уповноваженим здійснювати державну реєстрацію актів цивільного стану, яка має публічно-правову природу. Вирішення спорів щодо правомірності дій органу державної реєстрації актів цивільного стану про відмову у внесенні змін до актового запису належить до юрисдикції адміністративних судів та розглядається з дотриманням порядку, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та вказав, що Шевченківський районний у м. Львові відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції за результатами розгляду заяви ОСОБА_14 про внесення змін до актового запису про народження ОСОБА_15 від 02 жовтня 2004 року № 24 фактично відмовив у внесенні таких змін. ОСОБА_14 має право оскаржити таку відмову в судовому порядку, але оскільки орган державної реєстрації актів цивільного стану є державним органом - суб'єктом владних повноважень, уповноваженим здійснювати державну реєстрацію актів цивільного стану, яка має публічно-правову природу, вирішення спорів про правомірність дій органу державної реєстрації актів цивільного стану щодо відмови у внесенні змін до актового запису належить до юрисдикції адміністративних судів та розглядається з дотриманням порядку, встановленого КАС України. Відмова у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_14 не є обмеженням у доступі до правосуддя, оскільки останній не обмежений у можливості вирішення його спору.

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2018 року, ОСОБА_14, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати, справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не врахували, що обраний заявником спосіб захисту особистих немайнових прав фізичних осіб передбачений законом. Установлення в судовому порядку факту неправильності в актовому записі та встановлення фактів загалом не ставиться законодавцем у залежність від правомірності рішення органу реєстрації актів цивільного стану щодо реєстрації актового запису цивільного стану та від того, законно чи незаконно орган реєстрації актів цивільного стану відмовив заінтересованій особі у внесенні змін до актового запису цивільного стану, складеного раніше. Окрім того, адміністративне судочинство не передбачає таких способів захисту порушених особистих немайнових прав фізичних осіб, як установлення факту неправильності в актовому записі цивільного стану про народження та встановлення факту народження фізичної особи у конкретному місці.

Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 січня 2019 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Частиною шостою статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), якщо не зазначено інше, встановлено, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частині шостій статті 403 ЦПК України (частина четверта статті 404 цього Кодексу).

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 23 січня 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що ОСОБА_14 оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

04 лютого 2019 року справа надійшла до Великої Палати Верховного Суду та передана судді-доповідачу відповідно до автоматизованого розподілу справи.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 14 лютого 2019 року справу прийнято до розгляду.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 402 ЦПК України визначено, що в суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Отже, юрисдикція адміністративного суду поширюється на публічно-правові спори, ознаками яких є не лише спеціальний суб'єктний склад (хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції), але й сп

................
Перейти до повного тексту