П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 березня 2019 року
м. Київ
Справа № 542/1197/15-а
Провадження № 11-1310апп18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Саприкіної І. В.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги Клюсівської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області (правонаступник Руденківська сільська рада Новосанжарського району Полтавської області; далі - Сільрада) та ОСОБА_3 на постанови Новосанжарського районного суду Полтавської області від 08 квітня 2016 року (суддя Гавриленко Т. Г.) і Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2016 року (у складі колегії суддів Бершова Г. Є., Ральченка І. М., Катунова В. В.) у справі за позовом ОСОБА_4 до Сільради, третя особа ОСОБА_3, про визнання нечинним та скасування рішення,
УСТАНОВИЛА:
У вересні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до Новосанжарського районного суду Полтавської області з позовом, у якому просив визнати нечинним та скасувати рішення Сільради від 30 квітня 2015 року щодо зміни місця розташування земельної ділянки, дозвіл на виготовлення проекту землеустрою якої наданий позивачу попереднім рішенням органу місцевого самоврядування від 04 грудня 2014 року.
Новосанжарський районний суд Полтавської області постановою від 08 квітня 2016 року відмовив у задоволенні позову, виходячи з того, що оскаржуване рішення не створює перешкод у реалізації ОСОБА_4 його законних інтересів і не звужує прав позивача.
Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 20 липня 2016 року скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове рішення про задоволення позову. Визнав протиправним та скасував рішення Сільради від 30 квітня 2015 року «Про вирішення земельного спору між суміжними землекористувачами», зазначивши, що рішення органу місцевого самоврядування про зміну місця розташування земельної ділянки є необґрунтованим та прийнято всупереч вимог чинного законодавства.
Не погодившись із судовим рішенням апеляційної інстанції, 15 серпня 2016 року Сільрада подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2016 року й залишити в силі рішення суду першої інстанції.
16 серпня 2016 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга ОСОБА_3 (особа, якій надано дозвіл на розробку проекту землеустрою з відведення земельної ділянки, що межує із ділянкою позивача), в якій вона просить скасувати постанови Новосанжарського районного суду Полтавської області від 08 квітня 2016 року і Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2016 року та закрити провадження у справі, оскільки вважає, що за своїм характером цей спір не є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Вищий адміністративний суд України ухвалами від 17 та 18 серпня 2016 року відкрив касаційні провадження за вказаними скаргами.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII «Перехідні положення» КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 31 жовтня 2018 року згадану вище справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує судові рішення з підстави порушення правил предметної юрисдикції.
Дослідивши наведені в касаційних скаргах доводи та перевіривши матеріали справи, ВеликаПалата Верховного Суду встановила таке.
Рішенням Сільради від 04 грудня 2014 року із земель комунальної власності загальною площею 4,6 га ОСОБА_4 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2 га для ведення особистого селянського господарства в селі Клюсівка Новосанжарського району Полтавської області. Під час прийняття вказаного рішення погоджено та затверджено місце розташування земельної ділянки, що відображено на викопіюванні із плану Клюсівської сільської ради.
На підставі зазначеного рішення органу місцевого самоврядування позивач звернувся до приватного підприємця ОСОБА_5, з яким 09 лютого 2015 року уклав договір № 12-а, відповідно до умов якого останній зобов'язався розробити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, перенести її межі в натурі (на місцевість) та виготовити документи, що посвідчують право власності або користування земельною ділянкою.
Також у грудні 2014 року до Сільради звернулися громадяни ОСОБА_3 та ОСОБА_6 із заявами про надання їм земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства та вимогою змінити конфігурацію земельної ділянки, дозвіл на розробку проекту землеустрою якої відповідачем надано ОСОБА_4
09 лютого 2015 року на засіданні сесії Сільради прийнято рішення про надання із земель комунальної власності загальною площею 4,6 га дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у межах населеного пункту на території Клюсівської сільської ради громадянам ОСОБА_3 (1 га) та ОСОБА_6 (1 га) для ведення особистого селянського господарства.
28 квітня 2015 року постійною комісією з питань земельних ресурсів, раціонального природокористування проведено огляд земельної ділянки загальною площею 4,6 га, дозвіл на розроблення проектів землеустрою якої у відповідних частинах надано ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_6, про що складено акт обстеження. За результатами огляду зазначеної ділянки вирішено затвердити схему поділу між вищезазначеними особами земельної ділянки площею 4,6 га, яку запропонував депутат ОСОБА_7 на черговій сесії Сільради.
30 квітня 2015 року рішенням Сільради в порядку ст. 158 , 159 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та Закону України 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон
№ 280/97-ВР) вирішено земельний спір між суміжними землекористувачами ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 (особами, яким надано дозвіл на виготовлення проектів землеустрою для ведення особистого селянського господарства) шляхом зміни місця розташування земельної ділянки площею 2 га, дозвіл на виготовлення проекту землеустрою якої наданий ОСОБА_4 попереднім рішенням Сільради від 04 грудня 2014 року.
За результатами прийнятого рішення головою Сільсьради ОСОБА_8 погоджено викопіювання із плану Клюсівської сільської ради земельної ділянки загальною площею 4,6 га, яка згідно з протоколом засідання комісії з питань земельних ресурсів від 28 квітня 2015 року розподілена між землекористувачами ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_6
Вважаючи протиправним рішення Сільради від 30 квітня 2014 року щодо зміни місця розташування земельної ділянки, дозвіл на розробку проекту землеустрою якої надано позивачу попереднім рішенням органу місцевого самоврядування від 04 грудня 2014 року, ОСОБА_9 звернувся до суду із цим позовом.
Дослідивши наведені в касаційних скаргах доводи про оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, ВеликаПалата Верховного Суду зазначає наступне.
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Ухвалюючи судові рішення, які є предметом цього касаційного розгляду, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що цей спір є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень, який реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції.
Велика Палата Верховного Суду погоджується з такою позицією, викладеною в оспорюваних судових рішеннях, з огляду на таке.
Стаття 124 Конституції України закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто, юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов'язано з процесуальним законодавством.
Акти, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, установлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до ч. 1 ст. 55 Конституції України. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Статтею 6 КАС України (в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) установлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, визначеному цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі, на виконання делегованих повноважень.
За змістом п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є, зокрема, будь-який суб'єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій та повноважень.
Частинами 1 та 2 ст. 17 КАС Українипередбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на: правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій; публічно-правові спори, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Наведені норми узгоджуються з положеннями ст. 2, 4 та 19 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
З аналізу наведених процесуальних норм вбачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
Пунктом 34 ч. 1 ст. 26 Закону № 280/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад входить вирішення відповідно до закону питань з врегулювання земельних відносин.
Відповідно до п.