П О С Т А Н О В А
Іменем України
12 березня 2019 року
м. Київ
Справа № 800/31/17
Провадження № 11-791заі18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Саприкіної І. В.,
суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (головуючий суддя Стрелець Т. Г., судді: Білоус О. В., Бевзенко В. М., Смокович М. І., Шарапа В. М.) від 24 травня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання незаконним та скасування рішення,
УСТАНОВИЛА:
У січні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до Вищого адміністративного суду України з позовом, у якому просила визнати незаконним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) від 17 листопада 2016 року № 1908/дп-16 «Про внесення подання до Вищої ради юстиції про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Печерського районного суду міста Києва».
Рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 травня 2018 року у задоволені позову відмовлено.
Не погодившись із таким судовим рішенням з підстави порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги позивачка зазначила, що Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду не було досліджено всі докази та неповно встановлено обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відмовляючи у задоволені позову, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що рішення ВККС від 17 листопада 2016 року № 1908/дп-16 прийняте у межах наданих повноважень та згідно діючого законодавства. Також суд першої інстанції зазначив, що оскаржуване рішення Комісії носить рекомендаційний характер для Вищої ради правосуддя, яка в силу своїх дискреційних повноважень може приймати або не приймати за основу висновки, викладені у ньому.
ВККС у відзиві на апеляційну скаргу просить у її задоволені відмовити, оскільки Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду прийняв оскаржуване рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах законодавства та не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.
Дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, ВеликаПалата Верховного Суду встановила таке.
Президент України Указом від 23 серпня 2012 року № 484/2012 призначив ОСОБА_3 на посаду судді Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області на п'ять років, а Указом від 23 травня 2013 року № 301/2013 перевів її у межах п'ятирічного строку на посаду судді Печерського районного суду м. Києва, де вона працює на даний час.
У червні 2014 року до ВККС надійшло звернення народного депутата України ОСОБА_4 щодо поведінки судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_3., що може мати наслідком притягнення її до дисциплінарної відповідальності з підстав, передбачених ст. 83 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI).
ВККС рішенням від 04 червня 2015 року № 1475/дп-15 відкрила дисциплінарну справу стосовно судді ОСОБА_3.
17 листопада 2016 року Комісія прийняла рішення № 1908/дп-16 «Про внесення подання до Вищої ради юстиції про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Печерського районного суду міста Києва».
Підставою для притягнення судді ОСОБА_3. до дисциплінарної відповідальності слугували слідуючі обставини:
04 квітня 2014 року до Печерського районного суду м. Києва надійшло клопотання заступника начальника третього слідчого відділу слідчого управління Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України старшого радника юстиції Свірєпова В. В. про застосування до ОСОБА_6, який підозрюється у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 365 Кримінального кодексу України (далі - КК України), а саме: перевищення влади або службових повноважень та п. 1, 5, 12 ч. 2 ст. 115 КК України (вчинене за попередньою змовою групою осіб умисне вбивство двох і більше осіб), запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Дане клопотання прокурора обґрунтовано тим, що будучи на посаді командира спецроти ПМОП «Беркут» ОСОБА_6 у період з 18 по 20 лютого 2014 року перевищив владу та службові обов'язки, які призвели до тяжких злочинів, а саме: віддавав накази бійцям очолюваної ним роти та особисто застосовував вогнепальну зброю на ураження цивільних осіб - протестувальників на вулиці Інститутській у місті Києві. Унаслідок таких злочинних дій смертельні вогнепальні поранення отримали більше десяти осіб.
05 квітня 2014 року слідчий суддя ОСОБА_3. постановила ухвалу про відмову у задоволенні вказаного клопотання та застосувала до ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту із забороною залишати місце проживання у період доби з 23.00 до 07.00 наступної доби.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 22 квітня 2014 року зазначену ухвалу слідчого судді скасовано та постановлено нову, якою клопотання слідчого стосовно взяття під варту підозрюваного ОСОБА_6 задоволено та застосовано до нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 01 червня 2014 року.
ВККС вважає, що, обираючи підозрюваному ОСОБА_6 вид запобіжного заходу, слідчим суддею ОСОБА_3. не оцінено у сукупності всіх фактичних обставин кримінального провадження та застосовано запобіжний захід, не пов'язаний з триманням підозрюваного під вартою, що у даному випадку, зокрема, з огляду на очевидність наявних ризиків, не було співмірним з обставинами інкримінованого злочину та суворістю можливого покарання, встановленими ризиками у кримінальному провадженні, а також з відомостями про особу підозрюваного та його соціальні зв'язки. До того ж, застосовуючи до підозрюваного ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту лише у певний період доби, слідчий суддя ОСОБА_3. жодним чином не обґрунтувала достатності такого виду запобіжного заходу, щоб запобігти на початковому етапі досудового розслідування настання тих ризиків, наявність яких була встановлена суддею під час розгляду клопотання слідчого.
Крім того, після винесення ухвали слідчого судді ОСОБА_3. про обрання запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 у виді домашнього арешту, останній втік з-під арешту, і станом на сьогоднішній день перебуває у розшуку.
Також 23 квітня 2014 року до Печерського районного суду м. Києва надійшло клопотання старшого слідчого в ОВС ГСУ МВС України Токаря О. В. про продовження строку тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_8, який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 146 КК України (незаконне позбавлення волі або викрадення людини).
Ухвалою судді ОСОБА_3. від 24 квітня 2014 року клопотання слідчого задоволено, строк тримання підозрюваного ОСОБА_8 під вартою продовжено, мотивуючи тим, що ризики, передбачені ч.1 ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), які були наявними при вирішенні питання про обрання підозрюваному ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не перестали існувати.
Апеляційний суд м. Києва ухвалою від 08 травня 2014 року скасував зазначену ухвалу судді ОСОБА_3., задовольнив частково клопотання слідчого та застосував до ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у період доби з 21.00 до 7.00 години. Дане рішення обґрунтоване тим, що протягом періоду тримання під вартою з підозрюваним ОСОБА_8 не було проведено жодної слідчої чи процесуальної дії, за винятком тих, що були проведені в перші дні затримання. Слідчий суддя, продовжуючи підозрюваному строк тримання під вартою, не перевірила факт наявності законних підстав для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваного.
11 березня 2014 року до Печерського районного суду м. Києва надійшло клопотанням слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу прокуратури м. Києва Підлісного О. А. про продовження строку тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_10, який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України (незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів).
11 березня 2014 року суддею ОСОБА_3. постановлено ухвалу, якою клопотання слідчого задоволено, підозрюваному ОСОБА_10 продовжено строк тримання під вартою до чотирьох місяців, тобто до 14 травня 2014 року. Одночасно підозрюваному ОСОБА_10 визначено запобіжний захід у вигляді застави в розмірі вісімдесяти мінімальних заробітних плат та покладено обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 20 березня 2014 року зазначену вище ухвалу скасовано, клопотання слідчого задоволено частково, строк тримання ОСОБА_10 під вартою продовжено до 10 травня 2014 року та визначено підозрюваному заставу в розмірі сорока мінімальних заробітних плат. Приймаючи таке рішення, апеляційний суд звернув увагу на неврахування суддею ОСОБА_3. вимог ч. 1 ст. 197 КПК України, відповідно до яких строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати 60 днів. Фактично слідчий суддя ОСОБА_3. продовжила строк тримання підозрюваного під вартою на 4 дні більше, ніж це дозволяє закон. Крім того, апеляційний суд вважав, що суддею ОСОБА_3. при визначенні розміру застави не було враховано майновий стан підозрюваного.
На підставі викладеного ВККС у своєму рішенні 17 листопада 2016 року
№ 1908/дп-16 дійшла висновку, що, оцінюючи в сукупності факти та обставини, встановлені за результатами дисциплінарного провадження, у тому числі позитивну характеристику судді ОСОБА_3., нею було допущено поведінку, яка порочить звання судді та підриває авторитет судової влади в Україні.
Не погодившись з таким рішенням ВКК