Постанова
іменем України
12 березня 2019 року
м. Київ
справа № 493/851/13-к
провадження № 51-4079км18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Короля В.В.,
суддів Лагнюка М.М., Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Дрозда Р.І.,
прокурора Кравченко Є.С.,
засудженого ОСОБА_1,
захисника ТумасянаХ.М.,
потерпілого ОСОБА_3,
представника потерпілого адвоката Опалька О.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, та потерпілого ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду Одеської області
від 23 червня 2016 року в кримінальному провадженні за обвинуваченням
ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Кривого РогуДніпропетровської області, який проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше судимого 21 жовтня 2011 року вироком Київського районного суду м. Одеси за ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ст. 15, ч. 1 ст. 190 Кримінального кодексу України (далі - КК) на підставі ст. 70 КК до штрафу в сумі 850 грн,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 15, ч. 2 ст. 27, п. п. 6, 11 ч. 2 ст. 115 КК.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Балтського районного суду Одеської області від 20 березня 2014 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 15, ч. 2 ст. 27, п. п. 6, 11 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк чотирнадцять років з конфіскацією всього належного йому майна.
Визначено вирок Київського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2011 року щодо ОСОБА_1, засудженого до штрафу в сумі 850 грн, виконувати самостійно.
Строк відбування покарання ОСОБА_1 ухвалено обчислювати з 2 листопада 2012 року, зарахувавши в строк відбування покарання період затримання
з 30 жовтня 2012 року до 2 листопада 2012 року.
Цим же вироком стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 27152,43 грн на відшкодування матеріальної та 100000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Крім того, вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 23 червня 2016 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 змінено: перекваліфіковано його дії з ч. 1 ст. 15, ч. 2 ст. 27, п. п. 6, 11 ч. 2 ст. 115 на ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК і призначено ОСОБА_1 за цією статтею покарання із застосуванням ч. 3 ст. 68 цього Кодексу у виді позбавлення волі на строк дев'ять років.
На підставі ч. 1 ст. 71, ч. 3 ст. 72 КК до цього покарання приєднано покарання за вироком Київського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2011 року у виді штрафу в сумі 850 грн та визначено ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк дев'ять років зі штрафом в сумі 850 грн, який підлягає виконанню самостійно.
Відповідно до ст. 124 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) вирішено зазначити в резолютивній частині вироку про стягнення з ОСОБА_1 процесуальних витрат в розмірі 8089,50 грн у дохід держави, а не на користь НДЕКЦ при ГУ НП України в Одеській області. В решті вирок залишено без змін.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_1 в строк покарання строк попереднього ув'язнення з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі за періоди з 30 жовтня 2012 року по 4 вересня 2014 року та з 23 липня 2015 року по 23 червня 2016 року.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 27 жовтня 2012 року о 10-ій годині, виконуючи замовлення невстановленої особи на позбавлення життя ОСОБА_3, з корисливих мотивів та з метою отримання грошової винагороди, зайшов до його господарського двору в с. Гольма Балтського району Одеської області, де став завдавати ОСОБА_3 удари ножем, що мав при собі, в життєво важливі органи.
ОСОБА_3 став чинити активний опір, звати на допомогу, однак, незважаючи на це, отримав тілесні ушкодження у вигляді колото-різаного поранення грудної клітки зліва, проникаючого в черевну порожнину з пошкодженням діафрагми, колото-різаного поранення живота, проникаючого в черевну порожнину з пошкодженням діафрагми і селезінки (з послідуючим видаленням селезінки), що ускладнилося внутрішньочеревною кровотечою, геморагічного шоку тяжкого ступеню, які відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя.
Відбивши напад, ОСОБА_3 завів свій автомобіль, став перешкоджати ОСОБА_1 втекти, одночасно телефонуючи односельчанам, які і затримали ОСОБА_1
Смерть ОСОБА_3 від тяжких тілесних ушкоджень не наступила з причин, що не залежали від волі ОСОБА_1, оскільки потерпілому було своєчасно надано медичну допомогу.
Апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду, дії ОСОБА_1 перекваліфікував з ч. 1 ст. 15, ч. 2 ст. 27, п. п. 6, 11 ч. 2 ст. 115 на ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК, дійшовши висновку, що в кримінальному провадженні не здобуто достатніх доказів для доведеності кваліфікуючих ознак замаху на умисне вбивство з корисливих мотивів та на замовлення.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзіпрокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції (далі - прокурор), посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що всупереч вимогам ст. 370 КПК висновки апеляційного суду про відсутність у діях ОСОБА_1 умислу на вбивство з корисливих мотивів та на замовлення не відповідають доказам, встановленим у судовому засіданні. На думку прокурора, апеляційний суд не навів переконливих мотивів, з яких виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким керувався.
У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_3, вказуючи на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Посилається на неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК, зазначаючи, що висновки апеляційного суду є немотивованими, суперечать обставинам, дослідженим судом першої інстанції. Крім того, вважає, що судом взагалі не вказано мотиву вчиненого засудженим злочину, а версія ОСОБА_1 про наявність неприязних відносин між ними не підтвердилась. Вказує на допущені апеляційним судом порушення вимог КПК, зокрема, ст. ст. 23, 94, 370, 419 КПК, посилаючись на те, що не було досліджено всіх обставин кримінального провадження та дано неправильну оцінку зібраним у ньому доказам.
На касаційні скарги прокурора та потерпілого засуджений ОСОБА_1 та захисник Тумасян Х.М. подали заперечення, в яких просять касаційні скарги залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор Кравченко Є.С. підтримала частково касаційну скаргу прокурора та вважала, що касаційна скарга потерпілого підлягає до задоволення, зазначала про обґрунтованість указаних в них доводів про неправильну кваліфікацію апеляційним судом дій ОСОБА_1 і просила скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції.
Потерпілий ОСОБА_3 та його представник - адвокат Опалько О.М. просили касаційні скарги задовольнити, скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Засуджений ОСОБА_1 та захисник Тумасян Х.М. заперечували щодо задоволення касаційних скарг прокурора та потерпілого, просили ухвалу суду апеляційної інстанції залишити без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора Кравченко Є.С., потерпілого ОСОБА_3 та його представника - адвоката Опалька О.М., засудженого ОСОБА_1 та захисника Тумасяна Х.М., перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню на таких підставах.
Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин (ст. 433КПК).
У п.1 ч. 1 і ч. 2 ст. 438 КПК передбачено, що підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Доводи касаційних скарг прокурора та потерпілого ОСОБА_3 про істотне порушення судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального законує обґрунтованими.
Відповідно до ст. 370 КПКсудове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Також зміст ухвали суду апеляційної інстанції повинен відповідати вимогам ст. 419 КПК.
Виходячи з положень указаних статей закону, в мотивувальній частині ухвали має бути зазначено, серед іншого, встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними; мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.
Поряд з цим, як зазначено у ст. 94 КПК, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жодний доказ не має наперед встановленої сили.
Згідно зі ст. 404 КПК апеляційна процедура передбачає оцінку відповідності оскаржуваного вироку нормам матеріального та процесуального закону, фактичним обставинам кримінального провадження, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.
Відповідно до ст. 23 КПК суд досліджує докази безпосередньо. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Зазначена засада кримінального судочинства має значення для повного з'ясування обставин кримінального провадження та його об'єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв'язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК, та сформувати повне та об'єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження. Недотримання вимог цієї засади судом, виходячи із змісту ч. 2 ст. 23 та ст. 86 КПК, означає, що докази, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, не можуть бути визнані допустимими і враховані при ухваленні судового рішення, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Зазначених в