Постанова
Іменем України
18 березня 2019 року
м. Київ
справа № 753/20505/16-ц
провадження № 61-28603св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на рішення Апеляційного суду міста Києва від 09 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Прокопчук Н. О., Саліхова В. В., Семенюк Т. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5 про поділ спільного сумісного майна подружжя.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що у період із 21 жовтня 2005 року по 20 грудня 2016 року перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, в якому у них народилася донька ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1. Під час шлюбу подружжям придбано по 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2.
Посилаючись на те, що відповідач не бажає поділити спільне сумісне майно подружжя, позивач, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив визнати за кожним із подружжя право власності на 1/8 частини квартири АДРЕСА_1 та на 1/2 частини квартири АДРЕСА_2.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 04 липня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що спірне майно є особистою власністю відповідача, а тому не підлягає поділу між подружжям.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 09 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким зазначені позовні вимоги задоволені. Визнано квартиру АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю подружжя та у порядку її поділу визнано за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 право власності на 1/2 частини цієї квартири за кожним.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 та ухвалюючи в цій частині нове рішення про задоволення зазначених позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що наявні в матеріалах справи докази не дають підстав для беззаперечного висновку про придбання спірної квартири за особисті кошти відповідача, а відтак квартира є спільним майном подружжя, яке відповідно до положень статті 69 СК України підлягає поділу між сторонами у рівних частках.
Додатковим рішенням Апеляційного суду міста Києва від 16 лютого 2018 року стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 витрати зі сплати судового збору у розмірі 11 285,82 грн.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників
У листопаді 2017 року представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду міста Києва від 09 листопада 2017 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
У касаційній скарзі заявник вказує на те, що на відміну від позивача, який не надав жодного доказу своєї участі у придбанні спірної квартири, відповідач та її батьки документально та беззаперечно довели, що інвестування будівництва спірної квартири відбулося виключно за кошти батьків, які внесли свої кошти на рахунок відповідача у ТОВ ФК «Укрреставрація». Також, у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання за 2013 рік ОСОБА_5 зазначає суму інвестування у розмірі 549 640,00 у розділі «дарунки, призи, виграші» та надає органу Державної фіскальної служби письмові пояснення про те, що кошти її батьків є дарунком, який використаний на будівництво квартири. Батьки відповідача на вимогу Державної фіскальної служби, яка здійснювала перевірку відповідних даних за 2013 рік у декларації відповідача, також надали інформацію, що вони, як батьки, інвестували за власні кошти будівництво двокімнатної квартири для своєї дочки ОСОБА_5 При цьому таку інформацію вони надали задовго до виникнення спору щодо поділу майна подружжя. Крім того, апеляційний суд, у порушення вимог статті 11 ЦПК України, визнавши квартиру АДРЕСА_2 спільним сумісним майном подружжя, вийшов за межі заявлених позивачем позовних вимог, оскільки такі вимоги позивачем заявлялися.
У лютому 2018 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу відхилити, рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін, посилаючись на те, що твердження відповідача про наявність у її батьків у день інвестування квартири необхідної суми коштів не відповідають дійсності та є лише припущенням, оскільки кошти зняті з депозитних рахунків 31 травня 2012 року знову розміщені на депозитний рахунок 10 вересня 2012 року, а не витрачені на інвестування квартири. Розписка від 23 березня 2016 року, складена батьками відповідача є штучно створеною та подавалася до органів ДФС у порядку самозвернення, оскільки органи ДФС зверталися до відповідача з письмовим зверненням лише один раз, у 2014 році. Батьки відповідача є заінтересованими особами у справі. ОСОБА_7, яка є його матір'ю, також надавала кошти на придбання спірної квартири, а також на придбання іншої квартири, частину якої він згодом подарував відповідачу. Довідки про доходи відповідача підтверджують лише її офіційний дохід, проте вони не підтверджують відсутність інших спільних доходів у сім'ї, оскільки з 2008 року він працював ріелтором з продажу квартир у м. Києві та також заробляв кошти. Таким чином на протязі майже восьми років у шлюбі, вони разом із відповідачем накопичували кошти, та додатково за фінансової допомоги його матері, інвестували спірну квартиру.
У травні 2018 року представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 подала до Верховного Суду відповідь на відзив на касаційну скаргу, відповідно до якого, позивач не довів, що мав дошлюбні заощадження, а також і будь-який дохід у шлюбі, за рахунок якого, можливо було придбати спільне сумісне майно.
У червні 2018 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду заперечення на відповідь на відзив, у яких зазначив, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано справу та надано строк для подання заперечень на неї.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон від 03 жовтня 2017 року), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену цивільну справу передано Верховному Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Позиція Верховного Суду
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ЦПК України (у редакції на час його ухвалення) щодо законності та обґрунтованості.
Судом установлено, що у період із 21 жовтня 2005 року по 20 грудня 2016 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі