ПОСТАНОВА
Іменем України
18 березня 2019 року
Київ
справа №804/3707/17
адміністративне провадження №К/9901/54847/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А.,
суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження
касаційну скаргу ОСОБА_2
на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25.04.2018 (головуючий суддя: Прокопчук Т.С., судді: Круговий О.О., Шлай А.В.)
у справі № 804/3707/17
за позовом ОСОБА_2
до Державної податкової інспекції у Бабушівському районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровської області, Головного управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області
про скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Бабушівському районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровської області (далі - відповідач 1, ДПІ), Головного управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДФС, відповідач 2) в якому просив визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 11.11.2016 № 4967-1303 та від 12.01.2017 № 230/10/04-36-10-01-09.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.07.2017, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25.04.2018, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати прийняті у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм пункту 10.4 ст. 10, підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 ст. 14, пункту 286.1 ст. 286 Податкового кодексу України (далі - ПК Україна), ст. 18 Закону України «Про оцінку земель», ст. 26 Закону України « Про землеустрій», ст. 322 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), та прийняти нове рішення про задоволення позову. За доводами касаційної скарги, судами не було враховано, що позивач не є власником чи землекористувачем земельної ділянки, що звільняє його від сплати плати за землю; не було досліджено правомірності нарахованих податкових зобов'язань, оскільки відсутні дані державного земельного кадастру, а ДПІ здійснило розрахунок нормативної грошової оцінки самостійно, перевищивши свої повноваження.
Відповідач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на касаційну скаргу.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
У судовому процесі встановлено, що позивач є власником нежитлових приміщень загальною площею 533,3 кв.м за адресою: м. Дніпро, вул. Святослава Хороброго, 26.
У зв'язку із несплатою позивачем земельного податку за 2016 рік ДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.11.2016 № 4967-1303 про визначення позивачу податкового зобов'язання із земельного податку за 2016 рік на 41056,61 грн. (3% від нормативної грошової оцінки). Вказане рішення оскаржено позивачем в адміністративному порядку до ГУ ДФС у Дніпропетровській області, рішенням якого від 12.01.2017 № 230/10/04-36-10-01-09 у задоволенні скарги ОСОБА_2 відмовлено та збільшено йому грошове зобов'язання по земельному податку з фізичних осіб за 2016 рік, визначене в оскарженому податковому повідомленні-рішенні на суму 19521,77 грн. За наслідками процедури адміністративного оскарження ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.01.2017 № 1140-1303 яким донараховано позивачу податкове зобов'язання із земельного податку на суму 19521,77 грн. За результатами розгляду повторної скарги на оскаржуване податкове повідомлення-рішення, скарга залишена без задоволення, а рішення без змін.
За визначеннями, наведеними у підпунктах 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 ст. 14 ПК земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу); землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 ст. 269 ПК платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.
Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 ст. 270 ПК об'єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Відповідно до пункту 286.1 ст. 286 ПК підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За пунктом 287.7 ст. 287 ПК у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).
У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
За статтями 125 і 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують полож