ПОСТАНОВА
Іменем України
12 березня 2019 року
Київ
справа №813/2036/15
касаційне провадження №К/9901/19223/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.
розглянув у судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04.06.2015 (суддя Брильовський Р.М.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2015 (головуючий суддя - Каралюс В.М., судді: Затолочний В.С., Матковська З.М.) у справі №813/2036/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Телекомунікаційна компанія» до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення,
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Телекомунікаційна компанія» звернулося до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення від 15.01.2015 №0000032200 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 274260 грн., в тому числі: в сумі 182840 грн. основного платежу та в сумі 91420 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Львівський окружний адміністративний суд постановою від 04.06.2015 позов задовольнив у повному обсязі.
Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 05.11.2015 постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04.06.2015 залишив без змін.
Державна податкова інспекція у Пустомитівському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04.06.2015 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2015 та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема, пункту 44.1 статті 44, пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, частини першої статті 17, частини першої статті 18, статті 42 Закону України «Про телекомунікації» від 18.11.2003 № 1280-IV.
Зокрема, наголошує на тому, що спірні господарські операції не мають реального характеру, а є лише проведенням транзитних фінансових потоків з метою надання податкової вигоди для штучного формування валових витрат та податкового кредиту. На думку відповідача, судами попередніх інстанцій не враховано, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Матадор Трейдінг» та Товариство з обмеженою відповідальністю «І.К.С. Ко ЛТД» станом на 25.05.2015 не включені до реєстру операторів, провайдерів телекомунікацій та не отримували відповідних ліцензій.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Телекомунікаційна компанія» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках з Товариством з обмеженою відповідальністю «Матадор Трейдінг» за період: травень-червень 2014 року та з Товариством з обмеженою відповідальністю «І.К.С. Ко ЛТД» за період: липень-серпень 2014 року, за результатами якої складено акт від 25.12.2014 №71/2200/25239647.
На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.01.2015 №0000032200 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 274260 грн., в тому числі: в сумі 182840 грн. основного платежу та в сумі 91420 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Перевіркою, зокрема, встановлено порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у зв'язку з неправомірним включенням до складу податкового кредиту податку на додану вартість за наслідками господарських операцій з придбання у Товариства з обмеженою відповідальністю «Матадор Трейдінг» на підставі договору від 16.04.2014 №72-044 та у Товариства з обмеженою відповідальністю «І.К.С. Ко ЛТД» на підставі контракту від 30.06.2014 №148/06 робіт з ремонту та технічного обслуговування електричного та телекомунікаційного обладнання; монтажних та пусконавантажувальних робіт електричного та телекомунікаційного обладнання, запуску в експлуатацію.
Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач посилався на те, що такі операції є безтоварними, оскільки задекларовані контрагенти позивача не мають необхідних умов та ресурсів (в тому числі, управлінського та технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складних приміщень), а також дозвільних документів для фактичного здійснення таких видів діяльності. Крім того, контролюючий орган вказує на відсутність у актах наданих послуг конкретизації їх змісту та обсягу.
Задовольняючи позов у повному обсязі, судові інстанції виходили з того, що фактичне виконання спірних операцій підтверджується належним чином складеними первинними документами.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого