У Х В А Л А
11 березня 2019 року
м. Київ
Справа № П/9901/839/18
Провадження № 11-1418заі18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Прокопенка О.Б.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкінкої І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про відвід усіх суддів Великої Палати Верховного Суду від участі в розгляді апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 листопада 2018 року у справі № П/9901/839/18 за позовом ОСОБА_1. до Вищої ради правосуддя, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Національне агентство з питань запобігання корупції, про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ВСТАНОВИЛА:
У жовтні 2018 року ОСОБА_1. звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції із зазначеним позовом.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 23 листопада 2018 року у зв'язку з неусуненням недоліків, зазначених в ухвалі від 29 жовтня 2018 року про залишення цієї позовної заяви без руху, повернув її позивачу.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1. звернувся до Великої Палати Верховного Суду із апеляційною скаргою.
Суддя Великої Палати Верховного Суду ухвалою від 8 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1. на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 листопада 2018 року залишив без руху та надав строк на усунення недоліків, зазначених в ухвалі.
Не погодившись із таким рішенням, ОСОБА_1. подав до Великої Палати Верховного Суду заяву про відвід усіх суддів Великої Палати Верховного Суду від участі у розгляді справи.
Ця заява мотивована тим, що рішення судді Великої Палати Верховного Суду від 8 лютого 2019 року є необ'єктивним та упередженим, що свідчить про пряму заінтересованість, зокрема, судді Прокопенка О. Б., а також всіх суддів Великої Палати Верховного Суду в результаті розгляду справи, а тому згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) є підстави для відводу.
Перевіривши наведені ОСОБА_1. на обґрунтування заяви про відвід суддів доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.
Відповідно до статті 36 КАС суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу):
1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі;
2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований у результаті розгляду справи;
3) якщо він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;
4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.
Головна мета відводу - гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи, а мета самовідводу - запобігання будь-яким сумнівам щодо безсторонності судді.
За змістом статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року суд у межах своїх повноважень має бути неупередженим. Неупередженість зазвичай означає відсутність упередженості або суб'єктивного ставлення, що може бути оцінене багатьма способами (рішення Європейського суду з прав людини «Ветштайн проти Швейцарії»).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 9 листопада 2009 року у справі «Білуха проти України» зазначено, що «у кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу й такий ступінь, що свідчать про небезсторонність суду». Стосовно відводу (як права сторони його ініціювати) вказано, що «особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного». Безумовно, сторони можуть побоюватис