ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду
Ситнік О. М.
30 січня 2019 року
м. Київ
у справі № 826/26079/15 (провадження № 11-1352апп18) за позовом ОСОБА_2 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» (далі - уповноважена особа Фонду, ПАТ «Дельта банк» відповідно) Кадирова Владислава Володимировича, третя особа - Фонд, про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2016 року у складі колегії суддів Губської О. А., Грибан І. О., Беспалова О. О.
Оскаржуваною ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2016 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2016 року скасовано. Провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
За наслідками розгляду 30 січня 2019 року Великою Палатою Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2016 року в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог ОСОБА_2 до уповноваженої особи Фонду про зобов'язання уповноважену особу Фонду включити до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду, відомості про позивача та подати до Фонду додаткову інформацію про ОСОБА_2 як вкладника, якому необхідно здійснити за рахунок Фонду виплату відшкодування за договором банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у доларах США від 10 лютого 2015 року № 003-21958-100215, укладеним між позивачем та ПАТ «Дельта Банк, - скасовано, справу в цій частині направлено до Шостого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду. В іншій частині ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2016 року змінено, виклавши її мотивувальну частину в редакції постановиВеликоїПалати Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що спір стосовно формування переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, з визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, та затвердження реєстру відшкодувань вкладникам за рахунок коштів Фонду є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів. Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16 та від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду, погоджуючись із висновком апеляційного суду щодо закриття провадження у справі стосовно позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення відповідача, оформленого наказом, про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у доларах США від 10 лютого 2015 року № 003-21958-100215, укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ «Дельта банк», та застосування до нього наслідків нікчемного правочину, змінила його мотивувальну частину. При цьому зазначила, що правочин є нікчемним відповідно до закону, а не рішення уповноваженої особи.
На думку Великої Палати Верховного Суду, наказ про нікчемність правочину є внутрішнім документом банку, який прийнято особою, що здійснює повноваження органу управління банку, воно не створює жодних обов'язків для третіх осіб (у тому числі й контрагентів банку), жодні права яких не можуть порушуватися унаслідок прийняття цього рішення. Тобто права позивачки в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.
Встановлена правова природа згаданого рішення унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визнання його недійсним, а тому позовні вимоги про визнання протиправним і скасування оскаржуваного рішення уповноваженої особи Фонду, оформленого наказом від 16 вересня 2015 року № 813, у частині визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) від 10 лютого 2015 року № 003-21958-100215,не можуть розглядатися у судах (у тому числі в господарських).
З наведеними мотивами ВеликоїПалати Верховного Суду погодитися не можна, оскільки вони не враховують вимоги матеріального та процесуального права і уможливлюють порушення принципу доступу до правосуддя, перешкоджаючи особі вирішити спір по суті.
Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Вважаю, що вказаний спір має розглядатися за правилами цивільної юрисдикції, оскільки у даному випадку такі правовідносини не характеризуються тим, що Фонд керував, спрямовував волю, волевиявлення і поведінку позивачки.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_2 зазначила, що 10 лютого 2015 року між нею та ПАТ «Дельта банк» укладено договір № 003-21958-100215 банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у доларах США, за яким банк прийняв на вкладний (депозитний) рахунок грошові кошти. Вважала, що уповноважена особа Фонду безпідставно та необґрунтовано застосувала до цього договору пункт 7 частини третьої статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI); у відповідача не було правових підстав для визнання договору банківського вкладу нікчемним, а тому її безпідставно не включено до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Дельта банк» за рахунок Фонду.
У зв'язку з цим просила: визнати протиправним і скасувати рішення уповноваженої особи Фонду, оформлене наказом від 16 вересня 2015 року № 813 (у тому числі додатки до нього), в частині про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у доларах США від 10 лютого 2015 року № 003-21958-100215, укладеного між позивачем та ПАТ «Дельта банк», та застосування до нього наслідків нікчемності правочину. Зобов'язати уповноважену особу Фонду включити до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду, відомості про неї та подати до Фонду додаткову інформацію про ОСОБА_2 як вкладника, якому необхідно здійснити за рахунок Фонду виплату відшкодування за договору банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у доларах США від 10 лютого 2015 року № 003-21958-100215.
Правовідносини між позивачкою та ПАТ «Дельта банк» виникли з договору банківського вкладу.
Оскільки у ПАТ «Дельта банк» з 03 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію, повноваження тимчасового адміністратора банку делеговано уповноваженій особі Фонду, тому на спірні правовідносини поширюється дія Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI).
З аналізу статей 1, 3 і 4 Закону № 4452-VI вбачається, що Фонд здійснює як владні повноваження відносно банків, здійснюючи регуляторну діяльність, перебравши на себе частину повноважень НБУ, передбачених статтями 99, 100 Конституції України та статтями 6, 7 Закону України від 20 травня 1999 року№ 679-XIV «Про Національний банк України», так і повноваження, які не можна віднести до владних, оскільки здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків і організація відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку (пункт 8 частини 2 статті 4, частина 3 та 5 статті 34 та частини 1 статті 36, статті 47, 48 Закону № 4452-VI).
Отже, функції Фонду при тимчасовій адміністрації полягають у здійсненні повноважень з управління банком як органу управління цього банку та функцій регулятора.
Також відсутні ознаки публічності і у сфері фінансування діяльності Фонду. У пункті 9 частини першої статті 19 Закону № 4452-VI передбачені кошти Державного бюджету України (у тому числі облігації внутрішньої державної позики) як джерела формування коштів Фонду.
Кошти з Державного бюджету України Фонд отримує на поворотній і платній основі, що підтверджується у щорічних звітах Фонду у підрозділі «Формування фінансових ресурсів»(див.http://www.fg.gov.ua).
Формування коштів Фонду відбувається за рахунок коштів державного бюджету на поворотній і оплатній основі, тобто на підставі договорів позики. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти (частина перша статті 1046 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) і власником вказаних коштів стає їх набувач (позичальник), який стає зобов'язаним не лише повернути отримані кошти, але і оплатити послугу за користування цими грошима (частина перша статті 1048, частина перша статті 1049 ЦК України).
Отримання коштів державного бюджету у позику не свідчить про публічність правовідносин, оскільки Фонд зобов'язаний повернути ці кошти і сплатити відсотки за користування ними, як і інші особи, яким може надаватися така позика, чи зобов'язання якої гарантуються державою. Однак розпорядження такими коштами із контрагентами такого позичальника також не свідчить про публічність таких правовідносин.
Крім того, необхідно зазначити, що виплата гарантованого у частині першій статті 26 Закону № 4452-VI відшкодування коштів за вкладом у граничному розмірі не менше 200 000 грн також здійснюється за рахунок коштів Фонду, переданих у позику банку, що виводиться з ринку.
Вказана обставина підтверджується як усталеною практикою Фонду, так і правовим забезпеченням, а саме, відповідно до частини першої статті 20 За