Постанова
Іменем України
14 березня 2019 року
м. Київ
Справа № 513/277/17
Номер провадження в апеляційному суді 11-кп/785/757/18
Провадження № 51 - 8985 км 18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Наставного В.В.,
суддів: Марчука О.П., Могильного О.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Анзійчук Ю.В.,
прокурорів Грищенка М.А., Цупка О.В.,
засудженого ОСОБА_1 у режимі відеоконференції,
його захисника адвоката Смірнова П.О.,
розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016160420000615 від 31 грудня 2016 року, щодо
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Тракторне Михайлівського району Запорізької області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2, раніше не судимого,
за ст. 426-1 ч. 4, ст. 121 ч. 2 КК України,
за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_1 та його захисника - адвоката Смірнова П.О. на вирок Саратського районного суду Одеської області від 06 березня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 26 липня 2018 року щодо ОСОБА_1
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Саратського районного суду Одеської області від 06 березня 2018 року
ОСОБА_1 засуджено:
- за ст. 426-1 ч. 4 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з позбавленням військового звання капітан;
- за ст. 121 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з позбавленням військового звання капітан.
Строк відбування покарання ОСОБА_1 вказано рахувати з 06 січня 2017 року.
До набрання вироком законної сили ОСОБА_1 залишено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
На підставі ст. 72 ч. 5 КК України у строк покарання ОСОБА_1 зараховано попереднє ув'язнення з 06 січня 2017 року по 21 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі, а з 21 червня 2017 року по день набрання вироком законної сили - з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Ухвалено стягнути з Міністерства оборони України: на користь потерпілої
ОСОБА_3 200 000 гривень на відшкодування моральної шкоди, 2 437 гривень
72 копійки щомісячно - довічно та 5 271 гривню 43 копійки процесуальних витрат; на користь ОСОБА_4 200 000 гривень на відшкодування моральної шкоди.
Прийнято рішення щодо речових доказів.
Вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він, будучи військовослужбовцем - капітаном військової служби за контрактом, обіймаючи посаду начальника розвідки штабу військової частини А2611, яка розташована за адресою: Одеська область, смт Сарата, пров. Першотравневий, 1, будучи начальником для військовослужбовців цієї ж військової частини - старшого прапорщика ОСОБА_5 та прапорщика ОСОБА_6, тобто військовою службовою особою, діючи умисно, в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, всупереч інтересам служби у порушення вимог статей 6, 11, 49, 50, 58, 59, 60 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, перевищуючи владу та службові повноваження, застосував насильство щодо зазначених підлеглих.
30 грудня 2016 року приблизно о 17 годині 30 хвилин в приміщенні квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 завдав ОСОБА_5 не менше 15 ударів кулаками правої та лівої рук в область обличчя та не менше 30 ударів у різні частини тулубу правою і лівою ногами, взутими у черевики з високим берцем, а також не менше одного разу стрибнув обома ногами в область тулуба ОСОБА_5, коли останній лежав на підлозі на спині.
Того ж дня, приблизно о 18 годині, перебуваючи в наметі медичної частини військової частини А2611, повторно застосував насильство щодо підлеглих, прикував кайданками ліву руку ОСОБА_5 до правої руки ОСОБА_6, завдав ОСОБА_5 не менше двох ударів кулаком правої руки в область обличчя та не менше трьох ударів кулаком правої руки в область грудної клітки, заподіявши тяжкі тілесні ушкодження, від яких ОСОБА_5 помер, а ОСОБА_6 завдав два удари кулаком правої руки в область обличчя та один удар кулаком правої руки в область грудної клітки, заподіявши легкі тілесні ушкодження.
30 грудня 2016 року ОСОБА_1 умисно заподіяв ОСОБА_5 тяжкі тілесні ушкодження у вигляді закритої травми грудей з переломом тіла грудини, множинними переломами ребер з численними розривами пристінкової та легеневої плеври і крововиливами, внаслідок яких настав тяжкий комбінований шок, від якого
ОСОБА_5 помер приблизно о 02 годині ІНФОРМАЦІЯ_2.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 26 липня 2018 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишено без зміни, а апеляційні скарги представника Міністерства оборони України Доброва Ю.І., захисника обвинуваченого ОСОБА_1 - адвоката Смірнова П.О., представника потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - адвоката Токаєвої Ю.В. - без задоволення.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційних скаргах засуджений ОСОБА_1 та його захисник - адвокат Смірнов П.О., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просять: скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 за ст. 121 ч. 2 КК України, а кримінальне провадження в цій частині закрити на підстав ст. 284 ч. 1 п. 3 КПК України, оскільки не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати; змінити зазначені судові рішення в частині засудження
ОСОБА_1 за ст. 426-1 ч. 4 КК України, кваліфікувати його дії за ст. 426-1 ч. 2 КК України та призначити більш м'яке покарання із застосуванням ст. 69 КК України, обмежившись відбутим строком покарання з урахуванням зарахованого попереднього ув'язнення на підставі ст. 72 ч. 5 КК України в редакції Закону від
26 листопада 2015 року № 838-VIIІ. Вважають, що в діях ОСОБА_1 відсутня кваліфікуюча ознака кримінального правопорушення, передбаченого ст. 426-1 КК України, - вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану. Судом не мотивовано наявність особливого періоду на території України станом на 30 грудня 2016 року. Даючи свою оцінку доказам у кримінальному провадженні, вважають недоведеним те, що саме діями ОСОБА_1 його підлеглому ОСОБА_5 були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, від яких той помер, оскільки останнє насильство було застосовано 30 грудня 2016 року о 18 годині 30 хвилин, а тяжкий комбінований шок за висновком судово-медичної експертизи розвився 30 грудня 2016 року в період часу з 20 години по 22 годину 30 хвилин. Вважають, що дії ОСОБА_1 слід кваліфікувати за ст. 426-1 ч. 2 КК України. Захисник зазначає, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Афганістані, нагороджений медалями, з лютого 2015 року проходив службу по мобілізації, зарекомендував себе з позитивної сторони, вчинив злочин під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого, та вважає, що суд зобов'язаний визнати ці обставини як такі, що пом'якшують покарання. Крім того, засуджений та його захисник зазначають про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій положень ст. 72 ч. 5 КК України в редакції Закону від 18 травня 2017 року 2046-VIIІ, оскільки цей закон іншим чином погіршує становище особи, а тому не має зворотної дії у часі. Захисник указує на те, що рішення судів про зарахування
ОСОБА_1 у строк покарання попереднього ув'язнення не відповідають висновку щодо правозастосування, який міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року в справі № 663/537/17.
Заперечень на касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та його захисника
Смірнова П.О. від учасників судового провадження не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_1 та його захисник - адвокат Смірнов П.О. у судовому засіданні висловили доводи на підтримання своїх касаційних скарг, зазначили про їх обґрунтованість та просили їх задовольнити.
Прокурори у судовому засіданні вважали касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та його захисника Смірнова П.О. необґрунтованими і просили залишити їх без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у застосуванні насильства до підлеглого, що спричинило тяжкі наслідки, вчиненому в умовах особливого періоду, та умисному тяжкому тілесному ушкодженні, що спричинило смерть потерпілого, ґрунтується на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, підтверджених доказами, які було безпосередньо досліджено, а також оцінено з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Такий висновок суду підтверджується, у тому числі: показаннями самого засудженого ОСОБА_1, який визнав свою вину частково, не заперечував факту завдання ударів ОСОБА_5; показаннями потерпілого ОСОБА_6 про завдання ударів ОСОБА_1 у наметі медичної частини ОСОБА_5, а також йому після зроблених ним зауважень, які він підтвердив під час проведення слідчого експерименту від 22 березня 2017 року; показаннями потерпілої ОСОБА_3, яка підтвердила факт смерті її чоловіка ОСОБА_5 під час проходження військової служби у військовій частині А2611; показаннями свідків ОСОБА_11 та
ОСОБА_12, які були очевидцями побиття ОСОБА_5 за місцем його проживання, про завдання ОСОБА_1 ОСОБА_5 дурів кулаками рук та ногами по обличчю і тулубу; показаннями свідка ОСОБА_13 про те, що коли
ОСОБА_1 і ОСОБА_11 привели ОСОБА_5 до військової частини у нього був розбитий ніс, за наказом ОСОБА_1 у наметі медичної частини ОСОБА_5 прикували кайданками до ОСОБА_6; показаннями свідка ОСОБА_14 - командира військової частини А2611, який підтвердив факт смерті ОСОБА_5; показаннями свідка ОСОБА_15 про те, що ОСОБА_5 стало погано у наметі медичної частини і його понесли до лікарні; показаннями свідка ОСОБА_16, який допомагав нести ОСОБА_5 до лікарні, про те, що лікар у лікарні констатував смерть останнього; показаннями свідка ОСОБА_17 - лікаря-травматолога Саратської ЦРЛ про те, що коли доставили до лікарні ОСОБА_5, той був вже мертвий, він бачив ушкодження в області тулуба, верхніх кінцівок, сліди крові з носа; даними, які містяться у витягу з кримінального провадження; протоколу огляду трупа ОСОБА_5 від 31 грудня 2016 року; протоколами огляду місця події від
31 грудня 2016 року; висновками судово-медичної експертизи від 25 січня 2017 року № 128 та комісійної судово-медичної експертизи від 30 жовтня 2017 року № 195 про виявлені тілесні ушкодження на тілі ОСОБА_5 та причинну його смерті; показаннями експертів ОСОБА_18 та ОСОБА_19, який зауважив, що переломи тіла грудини у ОСОБА_5 не характерні для здавлювання, а переломи ребер утворені при ударному механізмі, а не при здавлюванні; висновком судово-медичної експертизи від 06 січня 2017 року № 2 про те, що виявлені у ОСОБА_6 тілесні ушкодження відносяться до категорії легких; також даними, які містяться у витягах з наказів, наказах, контракті про проходження військової служби та послужних списках.
Всі зазначені докази суд першої інстанції оцінив відповідно до ст. 94 КПК України.
Згідно з висновком судово-психіатричної експертизи від 02 березня 2017 року № 20 при вчиненні кримінального правопорушення ОСОБА_1 відчував злість через конфлікт з потерпілим. Стан можна кваліфікувати, як стан емоційного напруження. Зазначений стан за своєю глибиною та ступенем впливу на свідомість і діяльність не досяг рівня афекту, ОСОБА_1 міг розуміти характер вчинюваних ним дій, міг прогнозувати їх можливі наслідки. ОСОБА_1 на час вчинення кримінального правопорушення на будь-який хронічний психічний розлад не страждав, у