Постанова
Іменем України
14 березня 2019 року
м. Київ
справа № 554/4712/15-ц
провадження № 61-27501 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство «Марфін банк»,
представник позивача - Піддубна Ольга Іванівна,
відповідач - ОСОБА_5,
відповідач - ОСОБА_6,
представник відповідача - ОСОБА_7,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 20 листопада 2017 року у складі судді Чуванової А. М. та постанову апеляційного суду Полтавської області від 06 березня 2018 року у складі суддів Одринської Т. В., Панченка О. О., Триголова В. М.,
ВСТАНОВИВ :
У травні 2015 року публічне акціонерне товариство «Марфін Банк» (далі - ПАТ «Марфін Банк», банк) звернувся в суд з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, вимоги якого уточнив під час розгляду справи та просив стягнути з відповідачів в солідарному порядку на його користь заборгованість за тілом кредиту у розмірі 29 077,13 доларів США, заборгованість за відсотками у сумі 2911,04 доларів США, заборгованість за пенею в сумі 70 183,41 грн та судові витрати.
Позов мотивовано тим, що 14 травня 2008 року між ВАТ «Морський транспортний банк», правонаступником якого є ПАТ «Марфін банк», та ОСОБА_5 укладено кредитний договір, згідно з яким останній отримав кредит у вигляді непоновлювальної кредитної лінії в сумі 48 000 доларів США зі сплатою за користування коштами 11,9% річних і терміном погашення до 12 травня 2023 року.
В рахунок забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ВАТ «Морський транспортний банк», правонаступником якого є ПАТ «Марфін банк», та ОСОБА_6 14 травня 2008 року укладено договір поруки.
У зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору, станом на 09 квітня 2015 року, утворилась заборгованість, яка складається з: заборгованості за кредитом у сумі 29 077,13 доларів США, заборгованості за відсотками у сумі 2911,04 доларів США, заборгованості за пенею в сумі 70 183,41 грн, яку банк просив стягнути з відповідачів в солідарному порядку.
У вересні 2016 року ОСОБА_5 подав зустрічний позов до ПАТ «Марфін банк», в якому просив визнати укладений між ним та банок кредитний договір недійсним, а також визнати недійсними договори поруки та іпотеки, як похідні від основного договору.
Зустрічний позов мотивовано тим, що банком не надано первинних бухгалтерських документів на підтвердження видачі кредитних коштів та існування кредитного договору від 14 травня 2008 року. При укладенні кредитного договору позичальника було введено в оману щодо фактичних істотних умов кредитного договору, зокрема щодо його ціни. Банк не провів з позичальником переддоговірну роботу в порушення вимог законодавства, внаслідок чого не повідомив позивачу інформацію, яка впливає на прийняття рішення про укладення договору, і у договір про надання споживчого кредиту була внесена низка положень, що спотворюють зміст і правову природу кредитного договору та створюють істотний дисбаланс економічних наслідків правочину на користь банку. Так, зокрема відсутні графік погашення кредиту, відомості про сукупну вартість та реальну процентну ставку, відсутня вказівка банку на використання внутрішньобанківського рахунку для розрахунків по кредиту.
Вказані обставини, на думку позивача за зустрічним позовом, є підставою для визнання кредитного договору недійсним, а також для визнання недійсними договорів поруки та іпотеки, як похідних від основного договору.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави Полтавської області від 20 листопада 2017 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Потавської області від 06 березня 2018 року позов ПАТ «Марфін банк» задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь ПАТ «Марфін банк» заборгованість за кредитним договором від 14 травня 2008 року, а саме: заборгованість за кредитом у сумі 29 077,13 доларів США, заборгованість за відсотками у сумі 2911,04 доларів США, заборгованість за пенею в сумі 67 073,60 грн, а також судового збору у розмірі 3654 грн по 1827 гривень з кожного.
У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 про захист прав споживача та визнання кредитного договору недійсним відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що відповідачі порушили зобов'язання, що призвело до настання правових наслідків, встановлених договором та законом, визначених у статті 611 ЦК України, та стягнення з них заборгованості за кредитним договором. Заборгованість по основному кредиту та відсоткам підтверджується розрахунком позивача та судовою економічною експертизою від 23 серпня 2017 року, висновки якої не спростовані стороною відповідачів. Правомірним є нарахування штрафних санкцій в межах річного строку до пред'явлення позову згідно наданого розрахунку позивача, а саме: в сумі 67 073,60 грн.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач при укладенні договору отримав свій екземпляр, з текстом якого ознайомився та свою згоду з його умовами скріпив особистим підписом на кожній сторінці договору, а також сторони визначилися із розміром процентної ставки, тобто позичальнику була надана інформація щодо істотних умов договору, а тому порушень статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» не доведено. Спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови.
Факт умисних дій відповідача під час укладення договору, спрямованих на введення позичальника в оману щодо обставин, які впливали на вчинення ним правочину, останнім не доведено, а судом не встановлено.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_6, який оскаржував рішення суду першої інстанції в частині солідарного стягнення з нього заборгованості, як з поручителя та посилався на припинення поруки, суд апеляційної інстанції виходив з того, що 14 квітня 2015 року банк, пред'явив вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату процентів за його користування та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК Українизмінив строк виконання основного зобов'язання, тобто пред'явив позов до поручителя протягом шести місяців, тобто в межах строку, встановленого статтею 559 ЦК України.
Рішення в частині відмови у задоволенні зустрічного позову про визнання кредитного договору недійсним ОСОБА_6 не оскаржував, тому рішення у вказаній частині в апеляційному порядку не переглядалося.
У касаційній скарзі, ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального просить скасувати ухвалені у справі рішення з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідачі не погодились з нарахованою банком заборгованістю за кредитним та за їх клопотанням у справі була призначена судово-економічна експертиза, за результатами проведення якої складено висновок від 23 серпня 2017 року, в якому зазначено, що розрахунок заборгованості ОСОБА_5 (по сплаті процентів за кредит, погашення основної суми боргу, нарахування пені) перед банком не відповідає умовам укладеного між вказаними сторонами кредитного договору та розрахунковим документам щодо видачі та погашення кредиту за цим кредитним договором. Також зазначено, що розмір заборгованості по сплаті процентів в сумі 2911,04 доларів США, заборгованості по погашенню основної суми боргу в сумі 29077,13 доларів США наявними в матеріалах справи підтвердити не представляється можливим.
Разом з тим, незважаючи на вказаний висновок судово-економічної експертизи, судом стягнуто з позичальника та поручителя всю суму, заявлену банком. Апеляційний суд підтримав рішення суду першої інстанції та на власний розсуд трактував висновок судово-економічної експертизи.
Суди посилалися на те, що останній платіж по тілу кредиту було здійснено ОСОБА_5 19 листопада 2014 року, на погашення процентів - 30 грудня 2014 року. Але на підтвердження даних фактів суди не посилалися на жодний доказ, який би підтверджував сплату ОСОБА_5 у 2014 році сум коштів на погашення заборгованості за кредитом. Матеріали справи таких доказів не містять.
Судами не враховано, що вимога про виконання кредитних зобов'язань, адресована боржнику ОСОБА_5 та поручителю ОСОБА_6, була надіслана банком листом від 06 лютого 2015 року. В свою чергу в матеріалах справи відсутні відомості про її отримання. Незважаючи на те, що заборгованість ОСОБА_5 виникла 26 грудня 2009 року, за період часу з 26 грудня 2009 року по 05 лютого 2015 року жодної претензії чи вимоги поручителю не направлялось. Позов про стягнення заборгованості ПАТ «Марфін Баннк» подало до суду лише 14 квітня 2015 року, тобто зі спливом більше ніж 5 років.
Заявник вважає, що порука є припиненою на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України, у зв'язку із чим відсутні підстави для солідарного стягнення з нього заборгованості по кредитному договору, як з поручителя.
У відзиві на касаційну скаргу позивач не погодився з доводами ОСОБА_6 та просив залишити ухвалені у справі рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.
Інші учасники справи не скористалися правом подати відзив на касаційну скаргу, письмових заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального пра