Постанова
Іменем України
14 березня 2019 року
м. Київ
справа № 487/3848/17
провадження № 61-42064св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
представник позивача - ОСОБА_5,
відповідач - Служба автомобільних доріг у Миколаївській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 травня 2018 року у складі судді ПавловоїЖ. П. та постанову апеляційного суду Миколаївської області від 13 липня 2018 року у складі суддів Кушнірової Т. Б., Базовкіної Т. М., ЯворськоїЖ. М.,
ВСТАНОВИВ :
У липні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Служби автомобільних доріг у Миколаївській області, вимоги якого уточнив під час розгляду справи та просив: визнати протиправним та скасувати наказ від 26 червня 2017 року про його звільнення; поновити його на посаді виконуючого обов'язки заступника начальника Служби автомобільних доріг у Миколаївській області та стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з урахуванням коефіцієнту підвищення посадових окладів за період невиконання рішення суду про поновлення на роботі з 24 січня 2017 року по 30 квітня 2017 року, у розмірі 29 780,80 грн, за час вимушеного прогулу з 01 травня 2017 року по 15 січня 2018 року, у розмірі 73 658,19 грн та за період з 16 січня 2018 року по 14 травня 2018 року - 42 140,62 грн, а всього 145 579,68 грн.
Позов мотивовано тим, що рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 23 січня 2017 року позивача поновлено на роботі на посаді виконуючого обов'язки заступника начальника служби автомобільних доріг України в Миколаївській області та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу.
На виконання вказаного рішення суду, відповідачем видано наказ №37-к від 27 квітня 2017 року про поновлення позивача на роботі на посаді виконуючого обов'язки начальника Служби автомобільних доріг в Миколаївській області та виплачено середній заробіток за період до 23 січня 2017 року.
В порушення частини п'ятої статті 235 КЗпП України відповідач поновив його на роботі не з 23 січня 2017 року, як це передбачено вказаним рішенням суду, а з 27 квітня 2017 року.
У зв'язку з наведеним, позивач просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виконання вказаного судового рішення.
Крім того, після поновлення на роботі, наказом №57-к від 26 червня 2017 року його знову звільнено з 03 липня 2017 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв'язку із скороченням штату.
Посилаючись на те, що повторне звільнення з посади, якої на день поновлення вже не існувало, є незаконним, оскільки відповідач повинен був ввести посаду, яка утворилася після його поновлення на роботі та розпочати нову процедуру скорочення, а також на те, що при його вивільненні не було отримано згоди профспілкового комітету, позивач, з урахуванням неодноразово уточнених позовних вимог, просив визнати протиправним та скасувати наказ від 26 червня 2017 року про звільнення; поновити його на посаді виконуючого обов'язки заступника начальника Служби автомобільних доріг у Миколаївській області та стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з урахуванням коефіцієнту підвищення посадових окладів за період невиконання рішення суду про поновлення на роботі.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 травня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання судового рішення про поновлення на роботі з 23 січня 2017 року по
27 квітня 2017 року, підлягають вирішенню тим судом, який розглядав трудовий спір про поновлення позивача на роботі, у зв'язку з чим, останньому слід звернутися з відповідною заявою до суду і така можливість ним не втрачена.
Відмовляючи у задоволенні вимог позивача про скасування наказу від 26 червня 2017 року про його звільнення та поновлення на роботі, суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні позивача 26 червня 2017 року роботодавець виконав усі передбачені частиною другою статті 40, частиною третьою статті 49-2 КЗпП України вимоги, у зв'яку із чим підстави для поновлення позивача на роботі відсутні.
Постановою апеляційного суду Миколаївскької області від 13 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у виплаті середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення скасовано з ухваленням у цій частині нового рішення.
Стягнуто із Служби автомобільних доріг у Миколаївській області на користь ОСОБА_4 28 790,37 грн середнього заробітку за час затримки виконання рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 23 січня 2017 року про поновлення на роботі.
Стягнуто із Служби автомобільних доріг у Миколаївській області на користь держави 686,75 грн судового збору.
Стягнуто із Служби автомобільних доріг у Миколаївській області на користь ОСОБА_4 912 грн витрат, пов'язаних з розглядом справи.
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що порушення власником підприємства вимог статті 235 КЗпП України щодо негайного виконання рішення суду в частині поновлення незаконно звільненого працівника - є підставою для стягнення з власника підприємства середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 23 січня 2017року по 27 квітня 2017 року.
Оскільки з часу звільнення позивача до часу поновлення його на роботі підприємство здійснювало підвищення розміру тарифних ставок і посадових окладів, при обчисленні середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в період затримки виконання рішення суду заробітна плата позивача підлягала коригуванню на коефіцієнт підвищення тарифних ставок і посадових окладів.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про скасування наказу від 26 червня 2017 року про звільнення позивача та про відмову в поновленні його на роботі, оскільки суд на підставі поданих сторонами доказів, які належним чином оцінені, дійшов обґрунтованого висновку про те, що при звільненні позивача 26 червня 2017 року роботодавець виконав усі передбачені законом вимоги. Та обставина, що позивач поновлений на посаді, яка на час поновлення не існувала, оскільки не була внесена до штатного розпису, не вплинуло на виконання рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 23 січня 2017 року про поновлення позивача на посаді.
У касаційній скарзі, ОСОБА_4 в особі представника, не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій частині відмови у задоволенні позивних вимог про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення в оскаржуваній частині та задовольнити вказані позовні вимоги.
Касаційна скарга мотивована тим, що під час вирішення спору в частині зазначених вище позовних вимог, судами не враховано, що ОСОБА_4 було звільнено з посади, якої не існувало як на день поновлення його на роботі, так і на день попередження про звільнення за скороченням штату. Порушені внаслідок незаконного звільнення з посади права позивача відповідачем на виконання рішення Заводського районного суду від 23 січня 2017 року фактично поновлені не були, у зв'язку з чим порушено право позивача на труд і оплату праці, та допущено невиконання судового рішення, яке набрало законної сили.
Також судами не враховано, що ОСОБА_4 з 03 липня 2017 року звільнено з роботи за ініціативою роботодавця без наявності встановлених пунктом 1 частиною першою статті 40 КЗпП України підстав - за відсутності змін в організації виробництва та праці, які б супроводжувались скороченням чисельності та штату працівників.
З урахуванням наведеного, наказ про звільнення ОСОБА_4 підлягає скасуванню, а позивач підлягає поновленню на посаді в. о. заступника начальника Служби автомобільних доріг у Миколаївській області, а суди в частині вирішення цих позовних вимог дійшли помилкових висновків про відмову у їх задоволенні.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач не погодився з доводами позивача та просив залишити ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК Україн