Постанова
Іменем України
14 березня 2019 року
м. Київ
справа № 522/6371/16-ц
провадження № 61-34935св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророка В.В., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6,
треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Пашичева Галина Леонідівна, Служба у справах дітей Одеської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 в інтересах малолітньої дитини - ОСОБА_8 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 червня 2017 року, у складі судді Тарасова А. В., та постанову апеляційного суду Одеської області від 20 квітня 2018 року, у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Калараш А. А., Заїкіна А. П.,
ВСТАНОВИВ :
У квітні 2016 року ОСОБА_4 в інтересах своєї малолітньої дитини ОСОБА_8 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Пашичева Г. Л., Служба у справах дітей Одеської міської ради, про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, встановлення порядку виконання рішення суду.
Позов обґрунтовано тим, що з 10 червня 2009 року по 18 листопада
2014 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають доньку - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1.
16 березня 2016 року ОСОБА_5 відчужив на користь ОСОБА_6 належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1, шляхом укладення договору купівлі-продажу.
Позивач вказувала, що вчинення даного правочину суперечить правам та інтересам їх спільної доньки, оскільки місце проживання останньої було зареєстроване за адресою проживання ОСОБА_5 у квартирі, яка є предметом вищезазначеного договору, а його укладення відбулось без дозволу органу опіки і піклування.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 29 червня
2017 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Одеської області від 20 квітня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що після розірвання шлюбу дитина проживає разом із позивачем у квартирі АДРЕСА_2, що підтверджується витребуваними судом матеріали судових справ за позовами ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про розірвання шлюбу та про стягнення аліментів. За відсутності існування спору між сторонами щодо користування спірною квартирою та з огляду на фактичне непроживання неповнолітньої дитини у даній квартирі, порушень прав останньої під час укладення та посвідчення оспорюваного договору купівлі-продажу судом не вбачається.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове, яким позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі заявник посилається на помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо відсутності порушень прав її малолітньої дитини на житло, заперечуючи при цьому проти висновків судів про її спільне проживання разом із донькою в іншій квартирі.
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги до касаційного суду не направили.
Касаційна скарга ОСОБА_4 в інтересах малолітньої дитини - ОСОБА_8 не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
За статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.
Так, відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочи