Постанова
Іменем України
13 березня 2019 року
м. Київ
справа № 161/15346/14-ц
провадження № 61-25817св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
суддів: Гулька Б. І., Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Апеляційного суду Волинської області від 04 січня 2017 року у складі колегії суддів: Русинчука М. М., Осіпука В. В., Матвійчук Л. В. та касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 листопада 2016 року у складі судді Кихтюка Р. М. та рішення Апеляційного суду Волинської області від 04 січня 2017 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У вересні 2014 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом, який уточнило у процесі розгляду справи, до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 24 березня 2008 року між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 242/м, за яким позичальник отримала кредит у розмірі 50 000 доларів США під 16 % річних з кінцевим терміном повернення до 23 вересня 2010 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором 24 березня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки№ 242/м, за яким поручитель зобов'язався нести солідарну відповідальність перед банком за виконання позичальником у повному обсязі зобов'язань за кредитним договором. Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 12 березня 2012 року було стягнуто солідарно з відповідачів на користь банку заборгованість за вказаним договором в розмірі 411 574,31 грн. Внаслідок неналежного виконання зазначеного рішення суду станом на 01 лютого 2016 року у відповідачів утворилася заборгованість перед банком в загальному розмірі 94 659,84 доларів США, що еквівалентно 1 605 444,24 грн, з яких: 45 142,96 доларів США - заборгованість за процентами, 49 516,88 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, 15,48 доларів США - штраф (фіксована частина), 4 732,99 доларів США - штраф (процентна складова). Враховуючи викладене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь вказану заборгованість та понесені судові витрати.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 листопада 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 24 березня 2008 року № 242/М в розмірі: 45 142,96 доларів США - нарахованих процентів та 4 732,99 доларів США - штрафу, що у гривневому еквіваленті становить 805 496,59 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 12 березня 2012 року, яким з відповідачів стягнуто заборгованість за тілом кредиту та процентами, не виконане. Тому банк має право на отримання процентів, нарахованих вже після ухвалення вказаного рішення, та штрафу, без пені, оскільки стягнення цих двох видів неустойки призведе до подвійної цивільно-правової відповідальності, що заборонено законом. Крім того, суд дійшов висновку, що заявлені банком вимоги до ОСОБА_2 не підлягають задоволенню у зв'язку з припиненням поруки.
Рішенням Апеляційного суду Волинської області від 04 січня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 листопада 2016 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто солідарно із ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 24 березня 2008 року № 242/М в розмірі: 45 142,96 доларів США - нарахованих процентів станом на 01 лютого 2016 року та 4 732,99 доларів США - штрафу, що у гривневому еквіваленті становить 805 496,59 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову до поручителя, апеляційний суд виходив з того, що рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 12 березня 2012 року з відповідачів стягнуто заборгованість за тілом кредиту та нарахованими процентами. Скориставшись своїм правом на дострокове повернення кредиту, банк змінив строк виконання основного зобов'язання, пред'явивши вимогу до поручителя в межах шестимісячного строку, передбаченого статтею 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Вказаним рішенням суду підтверджено дію поруки, яка не припинилася, оскільки для її дійсності щодо всіх зобов'язань боржника достатньо одного звернення кредитора з вимогою до поручителя, що мало місце в даному випадку. Надалі може йтися про позовну давність, а не про строки, протягом яких порука зберігає свою дію.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи.
27 січня 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Апеляційного суду Волинської області від 04 січня 2017 року в частині незадоволеної вимоги банку про солідарне стягнення з відповідачів пені в розмірі 49 561,88 доларів США, а справу в означеній частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення пені, оскільки у цій справі штраф та пеня були нараховані за різні види порушення грошового зобов'язання. Тобто стягнення двох вказаних видів неустойки не призведе до подвійної цивільно-правової відповідальності відповідачів. Крім цього, суди не обґрунтували всій висновок про те, чому задовольнили вимоги про стягнення саме штрафу, а не пені.
30 січня 2017 року ОСОБА_2 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 листопада 2016 року та рішення Апеляційного суду Волинської області від 04 січня 2017 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що місцевий суд безпідставно прийняв до розгляду уточнену (змінену) банком позовну заяву. Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 12 березня 2012 року з нього та позичальника вже була стягнута заборгованість за тілом кредиту, процентами та пенею. Суди попередніх інстанцій не перевірили належним чином наданий банком розрахунок заборгованості за кредитним договором. ПАТ КБ «ПриватБанк» пропустило позовну давність, оскільки ОСОБА_1 здійснила останній платіж на погашення заборгованості 27 листопада 2009 року.
У квітні 2017 року ОСОБА_2 подав заперечення на касаційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк», в якому просив відмовити в її задоволенні, посилаючись на те, що висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для відмови в задоволенні позову про стягнення пені є правильним, оскільки одночасне стягнення пені та штрафу призведе до подвійної цивільно-правової відповідальності.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 березня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ КБ «ПриватБанк», а ухвалою від 28 квітня 2017 року - за касаційною скаргою ОСОБА_2
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 вересня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
15 травня 2018 року справу № 161/15346/14-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ПАТ КБ «ПриватБанк» не підлягає задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 213 Цивільного процесуального код