Постанова
Іменем України
06 березня 2019 року
м. Київ
справа № 462/8473/15
провадження № 61-25083св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Львівобленерго»,
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Львівобленерго» на рішення Апеляційногосуду Львівської області від 01 серпня 2017 рокуу складі колегії суддів: Шандри М. М., Левика Я. А., Струс Л. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У грудні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Львівобленерго» (далі - ПАТ «Львівобленерго», Товариство) звернулося до суду з позовом, який уточнило в процесі розгляду справи, до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу, посилаючись на те, що відповідачі є мешканцями квартири № АДРЕСА_1, який перебував на балансі Державного житлово-комунального підприємства державного концерну «ЛОРТА» (далі - ДЖКП ДК «ЛОРТА»). Станом на лютий 2014 року вказані мешканці заборгували ДЖКП ДК «ЛОРТА» 1 503,52 грн за надані житлово-комунальні послуги. 04 квітня 2014 року Залізничним районним судом міста Львова було видано судовий наказ про стягнення вказаного боргу, який було скасовано ухвалою цього ж суду від 28 квітня 2014 року. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 09 липня 2014 року ДЖКП ДК «ЛОРТА» ліквідовано, право вимоги до боржників передано ПАТ «Львівобленерго». З урахуванням наведеного, Товариство просило стягнути з відповідачів на свою користь вказану заборгованість за житлово-комунальні послуги та понесені судові витрати.
Рішенням Залізничного районного суду міста Львова від 05 липня 2016 року у складі судді Кирилюк А. І. в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених вимог, зокрема, за який період виникла заборгованість та її розмір.
Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 01 серпня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ «Львівобленерго» задоволено частково. Рішення Залізничного районного суду міста Львова від 05 липня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено за спливом позовної давності.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що згідно з додатком до договору про відступлення права вимоги від 18 червня 2014 року, який затверджений ухвалою Господарського суду Львівської області від 09 липня 2014 року у справі про банкрутство ДЖКП ДК «ЛОРТА», заборгованість відповідачів за житлово-комунальні послуги складає 1 503,52 грн. ПАТ «Львівобленерго» не зазначило періоду, за який виникла вказана заборгованість, а судом встановлено, що з грудня 2012 року (в межах позовної давності) у відповідачів відсутній борг за житлово-комунальні послуги, що підтверджується відповідними квитанціями. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови у позові.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У серпні 2017 року ПАТ «Львівобленерго» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Апеляційного суду Львівської області від 01 серпня 2017 року, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неповно з'ясував обставини справи, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. ПАТ «Львівобленерго» набуло право на стягнення з боржників ДЖКП ДК «Лорта» боргу за житлово-комунальні послуги на підставі договору про відступлення права вимоги. Заборгованість відповідачів у розмірі 1 503,52 грн була виявлена арбітражним керуючим при здійснення ним своїх повноважень у ліквідаційній процедурі та включена до складу дебіторської заборгованості банкрута, про що зазначено в ухвалі Господарського суду Львівської області від 09 липня 2014 року.
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 подала заперечення на касаційну скаргу, в якому просила відмовити в її задоволенні, посилаючись на те, що позивачем не надано доказів початку утворення заборгованості та її помісячного розрахунку з метою встановлення перебігу позовної давності. Борг, про який зазначає Товариство, утворився поза межами позовної давності і відповідачами не оплачувався, оскільки не визнавався.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
15 травня 2018 року справу № 462/8473/15 Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 213 Цивільного процесуального кодексу Українивід 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року).
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», чинного на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1875-ІV), залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опаленн