ПОСТАНОВА
Іменем України
18 березня 2019 року
Київ
справа №826/13282/16
адміністративне провадження №К/9901/38140/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 травня 2017 року (головуючий суддя - Клименчук Н.М.)
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2017 року (головуючий суддя - Желтобрюх І.Л., судді - Горяйнов А.М., Парінов А.Б.)
у справі № 826/13282/16
за позовом ОСОБА_2
до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2016 року ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2.) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30 квітня 2015 року № 418-17.
В обґрунтування позовних вимог зазначила про безпідставність донарахування їй земельного податку, так як вона не являється платником земельного податку з фізичних осіб.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нежитлове приміщення, яке розташоване на земельній ділянці, щодо якої нараховано земельний податок.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просила їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
При цьому в обґрунтування вимог касаційної скарги позивач зазначила, що висновки судів про наявність у неї об'єкта оподаткування є неправомірними, оскільки відсутні відомості щодо ідентифікуючих ознак земельної ділянки, також відсутні дані державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, яка є об'єктом оподаткування.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження.
Відповідач не скористався своїм правом подати заперечення на касаційну скаргу, що не перешкоджає розгляду справи.
14.03.2018 справу в порядку, передбаченому підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15.12.2017; далі - КАС України) передано до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VII Перехідних положень КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вбачає підстави для задоволення касаційної скарги.
Відповідно до статті 159 КАС України (в редакції, яка діяла до 15.12.2017), яка кореспондується з положеннями статті 242 КАС України (в редакції, яка діє з 15.12.2017) рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Справедливість судового рішення вимагає щоб такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Обираючи аргументи та приймаючи докази, суди мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін.
У Рішенні Європейського Суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» зазначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають з огляду на наступне.
Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач є власником нежитлового приміщення загальною площею 92,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу від 17 грудня 2002 року та свідоцтва від 26 листопада 2002 року №20740170000003997.
Позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності (платник єдиного податку), одним з видів господарської діяльності якої є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.
Відповідно до договору оренди від 23 серпня 2013 року № 20/1 фізична особа-підприємець ОСОБА_2 передала належний їй об'єкт нерухомості у тимчасове строкове платне користування ТОВ «Клініка репродуктивної медицини «Надія».
30 квітня 2015 року ДПІ у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м.Києві на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення - рішення № 418-17, яким ОСОБА_2 визначено суму податкового зобов'язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб у сумі 84 148,01 грн.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає накступне.
Згідно з підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 ст. 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
За правилами пункту 287.7 статті 287 ПК України у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).
Відповідно до пункту 287.8 цієї ж статті власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України визначено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жили