ПОСТАНОВА
Іменем України
18 березня 2019 року
Київ
справа №813/1201/17
адміністративне провадження №К/9901/20641/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду у складі головуючого судді Ланкевича А.З. від 27.09.2017 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Мікули О.І., суддів: Курильця А.Р., Кушнерика М.П. від 20.12.2017 у справі за позовом Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби до Товариства з обмеженою відповідальністю «Крамар ЛТД» про застосування арешту коштів на рахунках,
ВСТАНОВИВ:
У березні 2017 року Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби (далі - позивач/Офіс) звернувся до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Крамар ЛТД» (далі - відповідач/Товариство), в якому просив застосувати арешт коштів, які перебувають на усіх рахунках, відкритих у банках, що здійснюють обслуговування ТОВ «Крамар ЛТД».
В обґрунтування позовних вимог Офіс посилався на наявність визначних статтею 94 Податкового кодексу України правових підстав для застосування арешту коштів позивача, а саме - відмова від допуску працівників контролюючого органу до проведення перевірки.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27.09.2017, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2017, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відсутність законних підстав для проведення перевірки ТОВ «Крамар ЛТД» на підставі наказу від 17.03.2017 №540 у зв'язку із його скасуванням в судовому порядку, має наслідком відсутність підстав для застосування контролюючим органом арешту майна відповідача у зв'язку з недопуском ним контролюючого органу до такої перевірки.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій помилково прийнято до уваги судове рішення, яким скасовано наказ про призначення перевірки, до проведення якої не допущено працівників контролюючого органу, оскільки воно не має преюдиціального значення для вирішення справи, що розглядається. Крім того, його оскаржено в касаційному порядку.
У запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін. Вказує, що доводи та аргументи, вказані позивачем, не підставою для її задоволення. При цьому, зважаючи на те, що підставою для звернення до суду із даним позовом був недопуск Товариством працівників Офісу до проведення перевірки, призначеної на підставі наказу, який скасовано в судовому порядку, суди дійшли правильних висновків про відсутність підстав для застосування арешту майна платника податків.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 17.03.2017 Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби прийнято наказ №540 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Крамар ЛТД»», на підставі якого посадовим особам Офісу видані направлення на перевірку від 20.03.2017 №№70, 71.
З метою проведення перевірки працівниками Львівського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби здійснено вихід за місцезнаходженням ТОВ «Крамар ЛТД», однак із недопуском їх до перевірки складено акт від 20.03.2017 №55/28-06-48-11/38978420.
Зазначені обставини стали підставою для звернення до суду Офісом із даним позовом.
Загальна процедура і підстави застосування адміністративного арешту контролюючим органом визначені статтею 94 Податкового кодексу України.
Відповідно до пункту 94.1 статті 94 Податкового кодексу України адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.
Визначення адміністративного арешту, наведене в пункті 94.1 статті 94 Податкового кодексу України, за своїм змістом однаково охоплює як арешт коштів, так і арешт іншого майна.
Підпунктом 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України визначено, що арешт майна може бути застосовано, якщо з'ясовується одна з таких обставин: платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.
Відповідно до абзацу другого підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.
Отже, застосування адміністративного арешту майна платника податків на підставі підпункту 94.6.2 пункту 94.2 статті 94 Податкового