ПОСТАНОВА
Іменем України
15 березня 2019 року
м. Київ
справа № 823/2157/17
адміністративне провадження № К/9901/56783/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Анцупової Т. О.,
суддів: Бучик А. Ю., Гриціва М. І.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу № 823/2157/17
за позовом Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комбінат-Черкаси» про стягнення коштів;
за касаційною скаргою Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Черкаського окружного адміністративного суду (суддя Рідзеля О. А.) від 14 березня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів: Мельничука В. П., Ісаєнка Ю. А., Лічевецького І. О.) від 07 червня 2018 року, встановив:
І. РУХ СПРАВИ
1. У грудні 2017 року Черкаське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комбінат-Черкаси», в якому просило стягнути адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця інвалідами у 2016 році в сумі 9216,67 грн. та пеню за несвоєчасну сплату зазначених санкцій в розмірі 797,04 грн.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідачем, в порушення вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», не забезпечено виконання нормативу робочих місць з працевлаштування інвалідів у 2016 році, у зв'язку з чим має сплатити адміністративно- господарські санкції з урахуванням пені.
3. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 14 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2018 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
4. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Черкаське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на невірне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 14 березня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2018 року, прийняти по справі нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
5. 07 вересня 2018 року до Верховного Суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Комбінат-Черкаси» надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги Черкаське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 14 березня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2018 року залишити без змін.
6. Ухвалою Верховного Суду від 21 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та установлено десятиденний строк з моменту отримання вказаної ухвали для подачі відзиву на касаційну скаргу.
7. Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2019 року справу призначено до касаційного розгляду в порядку письмового провадження.
IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
8. Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно акта перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування Управління Держпраці у Черкаській області від 26-27 квітня 2017 року № 23-01-10/0488 встановлено порушення відповідачем законодавства про інвалідів, зокрема, ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні:
- роботодавець не зареєстрований у Фонді соціального захисту інвалідів (для проведення перевірки не надано довідку щодо реєстрації у Фонді);
- для проведення перевірки надано звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2016 рік. Підтвердження про отримання Фондом звіту від підприємства не надано;
- підприємством подавалася заявка до центру зайнятості про попит на робочу силу щодо укомплектування вакансії інвалідом. Проте протягом 2016 року на підприємстві особи з інвалідністю не працювали, норматив робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів не виконується /а. с. 12-14/.
9. Також встановлено, що відповідач 03 жовтня 2016 року подав до Черкаського міського центру зайнятості звіт форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» з інформацією про наявну вакантну посаду сортувальника для працевлаштування інвалідів /а. с. 17-19/.
10. Згідно листа Черкаського міського центру зайнятості від 01 червня 2017 року № 04-17/2391 на заявлену відповідачем вакантну посаду інваліди не направлялись, оскільки враховуючи характеристику вакансії та дані індивідуальних програм реабілітації і довідок Медико-соціальної експертної комісії, виявлено протипоказання щодо виконання певної роботи /а. с. 16/.
11. Позивачем на адресу відповідача направлено лист від 29 травня 2017 року № 1065/01-12, в якому він повідомив, що за результатами перевірки управлінням Держпраці у Черкаській області у квітні 2017 року товариство, за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2016 році, повинно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 9216,67 грн. та пеню за порушення термінів сплати, станом на 29 травня 2017 року, у розмірі 151,29 грн. (загальна сума до сплати 9367,96 грн.) /а. с. 20/.
12. Листом від 13 листопада 2017 року № 2066/01-12 Черкаське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів повторно просило погасити адміністративно-господарські санкції та пеню, станом на 13 листопада 2017 року, на загальну суму 9987,88 грн. /а. с. 21/.
13. У зв'язку із несплатою відповідачем адміністративно-господарських санкцій та пені, позивач звернувся з адміністративним позовом.
IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
14. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог виходив з того, що нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні на підприємства покладено обов'язок по забезпеченню певної кількості місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, що не супроводжується обов'язком пошуку осіб з інвалідністю для працевлаштування на створені ним робочі місця. Такий обов'язок покладено на органи працевлаштування, перелічені в ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».
15. У зв'язку з цим, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідачем вжито усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, на нього не може бути покладено відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості осіб з інвалідністю для працевлаштування.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
16. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що не погоджується з доводами судів першої та апеляційної інстанцій про те, що наявність вакансій вантажника та сортувальника на підприємстві та подання звітності за формою № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» від 03 жовтня 2016 року до Черкаського міського центру зайнятості, у якій зафіксовано наявність вакансій вантажника та сортувальника, є неналежним виконанням нормативу по працевлаштуванню осіб з інвалідністю.
17. Вжиті відповідачем заходи не можна віднести до тих, що утворюють фактичне працевлаштування особи з інвалідністю за основним місцем роботи на відповідному підприємстві.
18. Крім того, не погоджується з твердженням Київського апеляційного адміністративного суду про те, що невиконання нормативу відповідачем сталося лише через Черкаський міський центр зайнятості, який був належним чином повідомлений про наявність вакансій, проте не направляв осіб з інвалідністю до відповідача.
19. Не направлення осіб з інвалідністю Черкаським міським центром зайнятості відбулося з мотивів виявлення протипоказання до виконання певних робіт за даними індивідуальних програм реабілітації і довідок Медико-соціальної експертизи осіб з інвалідністю.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
20. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а також надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального права у спірних правовідносинах виходить з наступного.
21. Відповідно до положень ч. 4 ст. 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
22. Згідно ч. 1, 2, 3 ст. 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
23. Статтею 2 та ч. 4 ст. 242 КАС України встановлено, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб.
24. Колегія суддів зазначає, що зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають, висновки, викладені в них, є передчасним, не відповідають фактичним обставинам справи, зроблені без додержання вимог щодо безпосереднього, повного та об'єктивного дослідження обставин, що мають значення для справи.
25. Відповідно до ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - Закон) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
26. Частиною 1 ст. 20 цього Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, о