ПОСТАНОВА
Іменем України
18 березня 2019 року
Київ
справа №804/11714/15
адміністративне провадження №К/9901/19596/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2015 року (суддя - Турова О.М.)
та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року (головуючий суддя - Головко О.В., судді - Суховаров А.В., Ясенова Т.І.)
у справі № 804/11714/15
за позовом Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Відпочивально-оздоровчий комплекс «Світанок»
про стягнення заборгованості,
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2015 року Дніпродзержинська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - Дніпродзержинська ОДПІ) звернулася до Дніпропетровсього окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Відпочивально - оздоровчий комплекс «Світанок» (далі - Товариство) про стягнення податкового боргу з орендної плати юридичних осіб у сумі 15 544,34 грн.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права, який не відповідає процедурі стягнення суми податкового боргу, що унеможливлює задоволення позову.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов.
При цьому в обґрунтування вимог касаційної скарги Дніпродзержинська ОДПІ зазначила, що висновки судів щодо відсутності підстав для стягнення податкового боргу є безпідставними, так як сума боргу в розмірі 5544,34 грн. є підтвердженою, податкова вимога відповідачу була надіслана 06 червня 2011 року, і оскільки податковий борг не переривався, підстав для надіслання нової податкової вимоги не було. Отже, відповідно до пп. 95.1-95.3 ст. 95, пп. 20.19 п. 20 ст. 20 Податкового кодексу України ці кошти підлягали стягненню з відповідача.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження.
Відповідач своїм правом подати заперечення чи відзив на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає розгляду справи.
09 лютого 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діє з 15 грудня 2017 року; далі - КАС України).
Підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ Перехідних положень КАС України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження відповідно до пункту 1 частини першої статті 345 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши і обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.
Відповідно до статті 159 КАС України (в редакції, яка діяла до 15.12.2017), яка кореспондується з положеннями статті 242 КАС України (в редакції, яка діє з 15.12.2017) рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Справедливість судового рішення вимагає щоб такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Обираючи аргументи та приймаючи докази, суди мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін.
У Рішенні Європейського Суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» зазначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають з огляду на наступне.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, за відповідачем внаслідок несплати самостійно задекларованих зобов'язань з орендної плати за землю обліковується податковий борг у сумі 15 544,34грн.
05 грудня 2011 року контролюючий орган виставив Товариству податкову вимогу форми «Ю» № 133 про сплату наявного на той час у відповідача податкового боргу на загальну суму 598,68 грн. та надіслав її засобами поштового зв'язку.
Відповідно до пункту 59.5 статті 59 Податкового кодексу України, оскільки наявний податковий борг після виставлення Товариству податкової вимоги від 05 грудня 2011 року № 133 погашений не був, нова податкова вимога йому не надсилалася.
За наведених обставин та у зв'язку з несплатою відповідачем зазначених сум грошових зобов'язань у добровільному порядку, позивач звернувся до суду з позовом про їх стягнення в судовому порядку.
Суд касаційної інстанції не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для відмови у позові у зв'язку з неправильним формулюванням позовних вимог з огляду на наступне.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
За правилами підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; далі - ПК України) платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Згідно з пунктом 36.1 статті 36 ПК України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
Як визначено підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України, грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Відповідно до під