ПОСТАНОВА
Іменем України
15 березня 2019 року
м. Київ
справа № 822/2807/15
адміністративне провадження № К/9901/6881/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Анцупової Т. О.,
суддів - Берназюка Я. О., Стародуба О. П.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу № 822/2807/15
за позовом ОСОБА_2 до Управління Міністерства внутрішніх справ України у Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії;
за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду (суддя Лабань Г. В.) від 13 листопада 2015 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів: Кузьмишина В. М., Боровицького О. А., Сушка О. О.) від 24 грудня 2015 року, встановив:
I. РУХ СПРАВИ
1. У липні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області (далі УМВС України в Хмельницькій області), в якому з урахуванням заяви про зміну (уточнення) позовних вимог від 02 листопада 2015 року /а. с. 71-73/, просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиконання своїх зобов'язань по взяттю на квартирний облік, занесенням до окремого списку і подальшим забезпеченням ОСОБА_2 та членів його сім'ї житлом;
- зобов'язати відповідача взяти на квартирний облік із занесенням до окремого списку ОСОБА_2 та членів його сім'ї та надати житлове приміщення для проживання згідно черги та норм, встановлених законодавством України.
2. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що в період з 09 вересня 1988 року по 12 листопада 2002 року проходив військову службу за контрактом на посаді сержантського складу у відділі пожежної безпеки органів внутрішніх справ України в м. Дунаївці та з 03 лютого 1990 року його було зараховано в загальну чергу для отримання житла разом із сім'єю. 12 листопада 2002 року, згідно положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, звільнений у відставку по п. 65 «Б» через хворобу по інвалідності, та виключений із списків особового складу.
11 березня 2015 року та повторно 12 травня 2015 року звертався до начальника УМВС України в Хмельницькій області з заявою про взяття на квартирний облік, на що 12 квітня 2015 року та 25 червня 2015 року відповідно отримав відповіді Командування УМВС України в Хмельницькій області, якими йому відмовлено у задоволенні клопотання.
З відмовою відповідача з підстав того, що згідно Житлового кодексу на квартирний облік приймаються тільки ті громадяни, які постійно проживають і зареєстровані в даному населеному пункті (м. Хмельницький) не менше 2-х років, не погоджується та вважає, що відповідачем порушені ст. 46 Конституції України, ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ст. 24 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
3. Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2015 року, в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 відмовлено.
4. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_2 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 листопада 2015 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2015 року. ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2:
- визнати протиправною бездіяльність Командування УМВС України в Хмельницькій області щодо невиконання своїх зобов'язань по взяттю на квартирний облік, занесенням до окремого списку і подальшим забезпеченням ОСОБА_2 та членів його сім'ї житлом;
- зобов'язати відповідача взяти на квартирний облік із занесенням до окремого списку ОСОБА_2 та членів його сім'ї та надати житлове приміщення для проживання згідно черги та норм, встановлених законодавством України
5. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 січня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
6. 04 лютого 2016 року на адресу Вищого адміністративного суду України надійшло заперечення УМВС України в Хмельницькій області. в якому відповідач просить касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 листопада 2015 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2015 року - без змін.
7. Вищим адміністративним судом України справа до розгляду не призначалась.
8. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд та набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року.
Відповідно до п. 1 Розділу VII «Перехідні положення» зазначеного закону зміни до Кодексу адміністративного судочинства України вводяться в дію з урахуванням певних особливостей. Зокрема, у пп. 4 передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчився до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
9. 22 січня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 листопада 2015 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2015 року у справі № 822/2807/15 передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
10. Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2019 року справу прийнято до провадження та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
11. Судами попередніх інстанцій установлено, що позивач - ОСОБА_2 в період з 09 вересня 1988 року по 12 листопада 2002 проходив військову службу за контрактом на посаді сержантського складу у відділі пожежної безпеки органів внутрішніх справ України в м. Дунаївці.
12. З 03 лютого 1990 року позивача було зараховано в загальну чергу для отримання житла разом із сім'єю.
13. 12 листопада 2002 року, згідно Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, звільнений у відставку по п. 65 «Б» через хворобу по інвалідності, та виключений із списків особового складу.
14. 09 вересня 2014 року ОСОБА_2 письмово звернувся до Начальника УМВС України в Хмельницькій області з клопотання про отриманням житла.
15. 24 лютого 2015 року позивач письмово звернувся до Міністра внутрішніх справ України із питаннями щодо забезпечення його та його ї сім'ї житловим приміщенням для проживання або виплати грошової компенсації на належне йому житлове приміщення.
16. Листом від 12 березня 2015 року № 25/2/1-с-44 Департамент матеріального забезпечення Міністерства внутрішніх справ України проінформував ОСОБА_2, що згідно ст. 37 Житлового кодексу Української РСР працівники відомства, які залишили роботу у зв'язку з виходом на пенсію, мають право ставати на квартирний облік за місцем колишнього працевлаштування нарівні з працівниками.
17. На початку березня 2015 року позивач звернувся до начальника УМВС України в Хмельницькій області з заявою про взяття на квартирний облік, на яку 12 квітня 2015 року отримав відповідь № 14/С-12 Командування УМВС України в Хмельницькій області, якою йому відмовлено у задоволенні заяви, так як позивач проживає та зареєстрований у м. Дунаївці.
18. 12 травня 2015 року позивач повторно звернувся до начальника УМВС України в Хмельницькій області з письмовою заявою про позачергове забезпечення житлом, на яку 25 червня 2015 року листом № 12/С-217 Командуванням УМВС України в Хмельницькій області йому повторно відмовлено у задоволенні клопотання.
19. Позивач, вважаючи дії відповідача протиправними, звернувся з адміністративним позовом до суду.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
20. Оцінюючи доводи сторін, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволені позовних вимог, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із законності рішення відповідача про відмову у взятті на квартирний облік позивача, оскільки позивачем не доведено обґрунтованість своїх позовних вимог.
21. Суди попередніх інстанцій зазначили, що позивач, звертаючись до керівництва Управління з заявою, не надав жодного документу, який би підтверджував його право на визнання його потребуючим поліпшення житлових умов згідно Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів Української РСР і Української республіканської ради професійних спілок від 11 грудня 1984 року № 470. Також зазначили, що в супереч вимогам зазначених Правил, заява підписана лише позивачем та не містить підписів членів сім'ї, які разом проживають, мають самостійне право на одержання жилого приміщення і бажають разом стати на облік.
22. Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій відхилили посилання позивача на Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» як на підставу для забезпечення його житлом, оскільки відповідно до цього Закону обов'язок по забезпеченню житлом громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи покладено на державу в особі місцевих рад та обласних державних адміністрацій, але аж ніяк не на державні установи (в даному випадку Управління МВС України в Хмельницькій області).
23. Щодо твердження позивача про те, що з ним укладався контракт, за умовами якого на командування УМВС України в Хмельницькій області покладався обов'язок забезпечити його житлом, суди попередніх інстанцій зазначили, що воно не знайшло свого підтвердження та спростовується довідкою Головного Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області від 22 липня 2015 року № 418.
24.