Постанова
Іменем України
14 березня 2019 року
м. Київ
справа № 233/6128/16-ц
провадження № 61-16387св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
ЛеськоА. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Донецької області від 25 травня 2017 року,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз» (далі - ПАТ «Донецькоблгаз») про стягнення середнього заробітку за час затримки заробітної плати та моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що в період з 17 січня 2006 року до 20 вересня 2016 року вона перебувала у трудових відносинах з відповідачем, працюючи на посаді юрисконсульта Костянтинівського управлінні по газопостачанню та газифікації ПАТ «Донецькоблгаз».
Наказом № 128-К від 20 вересня 2016 року її було звільнена з роботи за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України. На день звільнення з роботи відповідач не здійснив з нею повного розрахунку заборгованості із заробітної плати, що виникла за період роботи в сумі 7 223,78 грн.
24 листопада 2016 року відповідач здійснив їй остаточну виплату заборгованості із заробітної плати, порушивши вимоги статті 116 КЗпП України стосовно обов'язку підприємства провести виплату працівнику всіх належних сум в день звільнення з роботи.
Відповідно до статті 117 КЗпП України відповідач повинен сплатити їй середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період затримки з 20 вересня 2016 року по 24 листопада 2016 року в розмірі 11 669,76 грн, виходячи з розміру її середньогодинного заробітку в 30,39 грн, помноженому на кількість робочих годин за весь період затримки розрахунку, що дорівнює 384 години (48 днів помножені на 8 годин).
Крім того, ОСОБА_4 зазначила, що за період затримки виплати заборгованості із заробітної плати вона мала низький та нестабільний рівень життя і не могла забезпечити елементарні потреби життєдіяльності. Вона самостійно виховує малолітню дитину. За час затримки остаточного розрахунку при звільненні вона відчувала моральні страждання, перебувала у неспокої та нервовому стані, відчувала головний біль, що вплинуло на стан її здоров'я, потягло необхідність лікування у невропатолога, проходження медичних обстежень, госпіталізації та потребувало додаткових витрат (на проїзд, ліки, оплату медичних процедур). Також у неї значно погіршився зір.
У зв'язку з цим вона просила стягнути з відповідача середню заробітну плату за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 11 669,76 грн та відшкодування завданої їй моральної шкоди в сумі 7 000,00 грн.
Заочним рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 22 лютого 2017 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково.
Стягнуто з ПАТ «Донецькоблгаз» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20 вересня 2016 року по 22 листопада 2016 року включно у розмірі 8 811,90 грн.
Стягнуто з ПАТ «Донецькоблгаз» в особі Костянтинівського управління по газопостачанню та газифікації на користь ОСОБА_4 у рахунок відшкодування моральної шкоди 1 000,00 грн.
В іншій частині позову відмовлено.
Стягнуто з ПАТ «Донецькоблгаз» в особі Костянтинівського управління по газопостачанню та газифікації в дохід держави судовий збір у розмірі 1 929,20 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач порушив норми трудового законодавства щодо своєчасного розрахунку ОСОБА_4 при звільненні, тому відповідно до статті 117 КЗпП України на користь позивача підлягає стягненню сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, та крім того, завдав їй моральні страждання.
Рішенням Апеляційного суду Донецької області 25 травня 2017 року заочне рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 22 лютого 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що затримка розрахунку при звільненні з позивачем у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, відбулась не з вини підприємства, а тому відповідач не повинен нести відповідальність за затримку розрахунку при звільненні згідно із статтею 117 КЗпП України.
У червні 2017 року ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом застосовано норми матеріального права, які не поширюються на спірні правовідносини. Судом не враховано, що у сертифікатах Торгово-промислової палати зазначено, що дія непереборної сили розповсюджується на територію м. Донецьк, тобто не стосується м. Костянтинівка, на території якого розташовано філія відповідача. Крім того, у них визначено виключний перелік договорів, щодо яких настали форс-мажорні обставини та зафіксована дія непереборної сили. Проте, трудові договори не входять до цього переліку. Не врахувавши наведених обставин та положень статей 116, 117 КЗпП України, апеляційним судом помилково скасовано законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.
Заперечення на касаційну скаргу не надходили.
Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 перебувала у трудових правовідносинах з ПАТ «Донецькоблгаз», де працювала юрисконсультом у відокремленому підрозділі юридичної особи - Костянтинівському управлінні по газопостачанню та газифікації.
20 вересня 2016 року вона звільнена із займаної посади на підставі статті 38 КЗпП України за власним бажанням для догляду за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку (а.