Постанова
Іменем України
11 березня 2019 року
м. Київ
справа № 242/4530/17
провадження № 61-25505св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 27 листопада 2017 року у складі судді Пирогової Л. В. та постанову апеляційного суду Донецької області від 01 березня 2018 року у складі колегії суддів: Санікової О. С., Будулуци М. С., Мальованого Ю. М.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ:
Короткий зміст позовних вимог:
У жовтні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу частки квартири укладеним та права власності на частку квартири.
Позов мотивовано тим, що у 2012 році між нею та сестрою ОСОБА_5 була укладена усна угода про купівлю продаж 1/2 частки квартири АДРЕСА_1. До 10 вересня 2015 року вона сплатила відповідачці за частку квартири 20 000,00 грн, про що ОСОБА_5 скала розписку та зобов'язалася протягом місяця, тобто до 10 жовтня 2015 року нотаріально оформити договір дарування або купівлі-продажу частки квартири.
До теперішнього часу договір купівлі-продажу частки квартир нотаріально не укладено, тому що відповідач не бажає йти до нотаріуса, гроші не повертає, тим самим перешкоджає їй у здійснені права власності на зазначену квартиру.
Крім того, зазначала, що на теперішній час ні вона, ні сестра не можуть знайти оригіналів свідоцтва про право на спадщину за законом, а тому вирішити це питання можна тільки в судовому порядку.
З урахуванням викладеного просила суд визнати усний договір купівлі-продажу 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 між нею та ОСОБА_5 від 10 вересня 2015 року, укладеним та визнати за нею право власності на зазначену квартиру.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 27 листопада 2017 року у задоволені позову ОСОБА_4 відмовлено.
Рішення міського суду мотивовано тим, що суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження безповоротного ухилення відповідачки від нотаріального посвідчення правочину та втрати стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.
Постановою апеляційного суду Донецької області від 01 березня 2018 року рішення Селидівського міського суду Донецької області від 27 листопада 2017 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками міського суду Донецької області.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:
У травні 2018 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасуватирішення Селидівського міського суду Донецької області від 27 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Донецької області від 01 березня 2018 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції з висновком якого погодився і апеляційний суд, не звернув уваги на доводи позивача про те, що нею було втрачено документ, який засвідчує її право власності на спірну квартиру, а також на вимоги статті 392 ЦПК України.
Відзив на касаційну скаргу не подано.
Рух касаційної скарги:
Ухвалою Верховного Суду від 16 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Селидівського міського суду Донецької області.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У травні 2018 року касаційна скарга разом з матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Короткий зміст встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи:
Суди також встановили, що 11 жовтня 2011 року державним нотар