Постанова
Іменем України
14 березня 2019 року
м. Київ
справа № 757/3217/16-ц
провадження № 61-16246св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: ЛеськоА. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»,
третя особа - ОСОБА_6,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за касаційною скаргоюОСОБА_4 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 11 квітня 2017 року,
ВСТАНОВИВ:
У січні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», Банк), третя особа - ОСОБА_6, про припинення поруки.
Позовна заява мотивована тим, що 20 грудня 2013 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір
№ 014/81-1-0-00/6520, згідно якого банк надав позичальнику кошти в розмірі 715 497,51 грн строком до 20 грудня 2028 року з відсотковою ставкою 19 % річних. Того ж дня між Банком та ОСОБА_4 було укладено договір поруки на забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_6 перед банком за кредитним договором від 20 грудня 2013 року. Зазначала, що відповідачем не пред'явлено вимоги до неї, як до поручителя, протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, що є підставою для визнання договору поруки припиненим, оскільки прострочена заборгованість позичальника перед Банком виникла в лютому 2014 року, а з позовом Банк звернувся лише в жовтні 2014 року, тобто через вісім місяців після виникнення права вимоги
З урахуванням викладеного, ОСОБА_4 просила суд визнати припиненою поруку відповідно до договору поруки від 20 грудня 2013 року.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 28 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 11 квітня
2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» скористалося правом вимагати дострокового виконання основного зобов'язання в повному обсязі лише в серпні 2014 року направивши поручителю досудову вимогу, чим змінило відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України строк виконання основного зобов'язання. З позовом до суду про стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_4 Банк звернувся у жовтні 2014 року, що свідчить про дотримання ним встановленого законодавством шестимісячного строку на пред'явлення вимог до поручителя.
У червні 2017 року ОСОБА_4 подала касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у якій посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким визнати припиненою її поруку.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли неправильного висновку стосовно того, що її порука за договором поруки від 20 грудня 2013 року не припинилася. Вказує, що право вимоги у Банка виникло в лютому 2014 року, однак з позовом до неї він звернувся лише в жовтні 2014 року з порушенням вимог частини четвертої статті 559 ЦК України, тобто після спливу шести місяців. Зазначає, що непред'явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення обов'язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов'язанням. Також вказує, що суд першої інстанції неправильно послався на правовий висновок постанови Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-2017цс15, оскільки обставини у цій справі не є тотожними з обставинами справи, в якій викладено цей правовий висновок.
Заперечення на касаційну скаргу до суду не надходили.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
27 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Суди встановили, що20 грудня 2013 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір № 014/81-1-0-00/6520, згідно якого банк надав позичальнику кредитні кошти в розмірі 715 497,51 грн строком до 20 грудня 2028 року з відсотковою ставкою 19% річних.
На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 20 грудня 2013 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, за яким поручитель зобов'язалася солідарно відповідати перед кредитором за всіма зобов'язаннями ОСОБА_6 за кредитним договором від 20 грудня 2013 року.
У зв'язку з неналежним виконанням позичальником взятих на себе зобов'язань, 30 серпня 2014 року ПАТ «РайффайзенБанк Аваль» направило на адресу ОСОБА_6 та ОСОБА_4 вимоги про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором за вих. №114-0-0-00/15-3624 та №114-0-0-00/15-3625, проте заборгованість погашено не було.
У жовтні 2014 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості із позичальника ОСОБА_6 та поручителя ОСОБА_4
Рішеням Печерського районного суду міста Києва від 16 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 07 жовтня 2015 року, у справі № 757/31854/14-ц позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором в розмірі 768 949,14 грн.
Вирішено питання щодо судових витрат.
Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).