Постанова
Іменем України
14 березня 2019 року
м. Київ
справа № 344/256/16-ц
провадження № 61-32575св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6,
треті особи: орган опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_7,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14 грудня
2016 року у складі судді Домбровської Г. В. та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 травня 2017 року у складі колегії суддів: Василишин Л. В., Максюти І. О., Томин О. О.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ:
Короткий зміст позовних вимог:
У січні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: орган опіки і піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_7, про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_4 проживав з ОСОБА_6 однією сім'єю з 2002 року, що підтверджується народженням спільних дітей.
У 2004 році ОСОБА_6 придбала квартиру, що знаходиться у АДРЕСА_1. Окрім ОСОБА_6 у вказаній квартирі проживали також їхні спільні з позивачем діти - ОСОБА_8, ОСОБА_9,
ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12
29 травня 2014 року ОСОБА_6 продала дану квартиру ОСОБА_5
Спірним договором купівлі-продажу порушено його права, як співвласника спільного майна подружжя, оскільки він не давав згоди на продаж квартири. Даний правочин також порушує житлові права малолітніх дітей, які набули право користування проданою квартирою, оскільки договір укладений без дозволу органу опіки і піклування, а ціна продажу квартири є значно меншою за ринкову.
З наведених підстав ОСОБА_4 просив суд визнати недійсним укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 договір купівлі-продажу квартири від 29 травня 2014 року.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області
від 14 грудня 2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_4 не довів, що спірна квартира є спільною сумісною власністю його та ОСОБА_6, оскільки факт його спільного проживання однією сім'єю з ОСОБА_6 у судовому порядку не встановлено. Інших доказів з цього приводу позивач не надав.
Що стосується порушення вимог статті 177 СК України та статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» при укладенні спірного договору купівлі-продажу, зокрема відсутності дозволу органу опіки і піклування на його укладення з огляду на те, що у квартирі проживали неповнолітні діти, то суд дійшов висновку про відсутність факту порушення житлових прав дітей, оскільки на момент укладення договору діти були зняті з реєстрації за адресою АДРЕСА_1 та зареєстровані за адресою АДРЕСА_2.
Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено.
Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області
від 14 грудня 2016 року залишено без змін.
Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_4, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:
13 червня 2017 року ОСОБА_4 через засоби поштового зв'язку подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 травня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій порушено вимоги статей 29, 203, 215 ЦК України, статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», статті 18 Закону України «Про охорону дитинства», статей 63, 65, 74 СК України, оскільки квартира АДРЕСА_1 була придбана ОСОБА_6 11 жовтня 2004 року, тобто за час проживання ОСОБА_6 та ОСОБА_4 однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, а тому є спільним сумісним майном. Вказана квартира була відчужена ОСОБА_6 без згоди ОСОБА_4 Крім того, під час відчуження вказаної квартири, були порушенні права малолітніх дітей, оскільки орган опіки та піклування не надав згоди на її відчуження.
Доводи інших учасників справи:
01 листопада 2017 року представник ОСОБА_5 - ОСОБА_13 через засоби поштового зв'язку подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення, в якому просить відмовити ОСОБА_4 у задоволенні касаційної скарги, а рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14 грудня
2016 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області
від 24 травня 2017 року залишити без змін.
Рух касаційної скарги:
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 вересня 2017 року відкрито провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»
ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року касаційну скаргу разом з матеріалами цивільної справи передано до Верховного Суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у запереченні на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційно