ПОСТАНОВА
Іменем України
15 березня 2019 року
Київ
справа №815/3276/15
адміністративне провадження №К/9901/27425/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Любашівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду у складі судді Іванова Е.А. від 16 червня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Жука С.І., суддів Потапчука В.О., Семенюка Г.В. від 22 вересня 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Астораль» до Любашівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В:
У червні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Астораль» (надалі - позивач/Товариство) звернулось до суду з позовом до Любашівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області (надалі - відповідач/Інспекція), в якому просило: 1) визнати протиправними дії Інспекції щодо порушення терміну проведення зустрічної звірки, яка оформлена довідкою №23/2200/39260249 від 27 березня 2015 року «Про результати проведення зустрічної звірки ТОВ «Астораль» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків ПП «Біамід» та ПрАТ «Атом», їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01 листопада 2014 року по 30 листопада 2014 року»; 2) визнати протиправними дії Інспекції щодо коригування показників податкових зобов'язань та податкового кредиту Товариства в системі автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України на підставі довідки №23/2200/39260249 від 27 березня 2015 року; 3) зобов'язати Інспекцію відновити показники податкового кредиту та податкових зобов'язань Товариства в системі автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, що були змінені на підставі довідки №23/2200/39260249 від 27 березня 2015 року.
Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначало, що проведення зустрічної звірки відбулося з порушенням терміну її проведення; вважає, що внесення змін до системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, можливе лише після визначення платнику податків зобов'язань та їх узгодження у встановленому законом порядку, а тому, оскільки податкові повідомлення-рішення не приймалися й, відповідно, не узгоджувалися, дії відповідача по внесенню до інформаційних систем даних на підставі висновків довідки про проведення зустрічної звірки №23/2200/39260249 від 27 березня 2015 року є протиправними.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 16 червня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2015 року, позов задоволено частково; визнано протиправними дії Інспекції щодо коригування показників податкових зобов'язань та податкового кредиту Товариства в системі автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України на підставі довідки №23/2200/39260249 від 27 березня 2015 року; зобов'язано Інспекцію відновити показники податкового кредиту та податкових зобов'язань Товариства в системі автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, змінені на підставі довідки №23/2200/39260249 від 27 березня 2015 року; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, задовольняючи частково позовні вимоги, виходив з того, що висновки довідки про проведення зустрічної звірки не можуть бути підставою для внесення змін до показників податкової звітності з податку на додану вартість, а тому, за висновком судів, дії відповідача щодо коригування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість в розрізі контрагентів Товариства, які було здійснено на підставі довідки №23/2200/39260249 від 27 березня 2015 року, є протиправними. Натомість суди дійшли висновку про відсутність підстав для визнання протиправними дій відповідача щодо порушення терміну проведення зустрічної звірки, адже законодавством такого не передбачено.
Інспекція подала касаційну скаргу, в якій просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. По суті ж, як вбачається із змісту касаційної скарги, відповідач не погоджується із рішеннями судів попередніх інстанцій лише в частині задоволених позовних вимог.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач посилався на помилковість позиції судів попередніх інстанцій у даній справі, оскільки внесення до інформаційно-аналітичних систем податкової інформації є обов'язком податкового органу та така інформація є лише службовою інформацією і не визначає змісту прав та обов'язків платника податків, не порушує їх, а тому підстави для задоволення згаданих позовних вимог відсутні.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 серпня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
У визначені ухвалою строки заперечення на касаційну скаргу не надходили.
В подальшому справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, касаційний суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України (в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду із даним позовом та розгляду справи судами попередніх інстанцій) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Статтею 6 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
<...> поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» має один і той же зміст.
Таким