ПОСТАНОВА
Іменем України
12 березня 2019 року
Київ
справа №810/2362/14
адміністративне провадження №К/9901/3224/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Ханової Р.Ф., Олендера І.Я.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2014 (головуючий суддя - Бєлова Л.В., судді - Вівдиченко Т.Р., Міщук М.С.)
у справі № 810/2362/14-а
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРОСС»
до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області
про скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
У травні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ГРОСС» (далі - Товариство) звернулося до суду з позовом до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - ДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення від 13.11.2013 № 0005662204.
Позов мотивовано тим, що за наслідками проведеної камеральної перевірки ДПІ дійшла помилкового висновку про завищення Товариством податкового кредиту з податку на додану вартість, не врахувавши при цьому, що позивачем було подано до податкового органу уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань, який прийнятий останнім.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 15.07.2014 (суддя Панова Г.В.) у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2014 скасовано постанову суду першої інстанції та задоволено позов: скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ від 13.11.2013 № 0005662204.
Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просила її скасувати та відмовити в задоволенні позову. При цьому скаржник зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про обґрунтованість заявленого адміністративного позову, невірно оцінивши обставини справи та залучені до матеріалів справи докази.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06.10.2014 відкрито касаційне провадження.
Товариство не скористалося своїм правом подати заперечення/ відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає розгляду справи.
11.01.2018 справу в порядку, передбаченому підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діє з 15.12.2017; далі - КАС України) передано до Верховного Суду.
Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Суди попередніх інстанцій встановили, що 01.11.2013 позивач подав ДПІ уточнюючий розрахунок до декларації з податку на додану вартість за лютий 2012 року, в якому до складу податкового кредиту з податку на додану вартість включив податкові декларації, виписані у лютому 2012 року.
За наслідками камеральної перевірки даних, задекларованих Товариством в уточнюючому розрахунку до декларації з податку на додану вартість за лютий 2012 року, складено акт від 06.11.2013, в якому викладено висновки контролюючого органу про порушення позивачем пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України - включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість згідно з податковими накладними з періодом виписки понад 365 днів, що призвело до заниження у лютому 2012 року податку на додану вартість на суму 746 206 грн.
На цій підставі відповідачем 13.11.2013 прийнято податкове повідомлення-рішення №0005662204, яким Товариству нараховано грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 119 309 грн., у тому числі за основним платежем 746 206 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 373 103 грн.
Відмовивши в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи встановлено факт включення Товариством до податкового кредиту податкових накладних після спливу 365 календарних днів, що є підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення та застосування штрафних санкцій.
Скасувавши постанову суду першої інстанції та задовольнивши адміністративний позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивачем відповідно до приписів статті 102 Податкового кодексу України протягом 1095 днів з дня граничного строку подання податкової декларації з податку на додану вартість за лютий 2012 року подано контролюючому органу уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок. Подання Товариством уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок не вплинули на розрахунки з бюджетом. Крім того, до Товариства безпідставно застосовано штрафні санкції на підставі приписів статті 123 Податкового кодексу України.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, враховуючи наступне.
Відповідно до положень абзацу першого пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
За приписами пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку о