ПОСТАНОВА
Іменем України
15 березня 2019 року
Київ
справа №826/11031/16
адміністративне провадження №К/9901/41890/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2017 року (головуючий суддя Келеберда В.І.)
та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року (головуючий суддя - Бабенко К.А., судді - Кузьменко В.В., Степанюк А.Г.)
у справі № 826/11031/16
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві
про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування вимоги та рішення,
В С Т А Н О В И В:
У липні 2016 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2.) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м.Києві (далі - ДПІ у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві) про визнання протиправними дій щодо нарахування позивачу земельного податку у розмірі 4427,81 грн.; визнання протиправною та скасування податкової вимоги від 22 жовтня 2015 року № 10867-23; визнання протиправним та скасування рішення про опис майна у податкову заставу від 04 квітня 2016 року № 10876/Г/26-56-17-27.
В обґрунтування позову зазначено, що ДПІ у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві неправомірно зобов'язала позивача сплатити земельний податок за земельну ділянку, власником чи користувачем якої він не являється.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2017 року позовні вимоги ФОП ОСОБА_2 задоволено частково: визнано протиправною та скасовано податкову вимогу ДПІ у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 22 жовтня 2015 року № 10867-23 та рішення ДПІ у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 04 квітня 2016 року № 2846/Г/26-56-17-27 про опис майна у податкову заставу. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що матеріалами справи підтверджено, що позивач не є власником, землекористувачем або орендарем земельної ділянки.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2017 року скасовано та прийнято нову, якою у задоволенні позову відмовлено повністю.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що податкове зобов'язання нараховано правильно, оскільки земельна ділянка перебуває у користуванні позивача.
Не погоджуючись із постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив її скасувати та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2017 року.
При цьому в обґрунтування вимог касаційної скарги позивач зазначив, що у відповідача були відсутні підстави для надіслання податкової вимоги та опису майна у податкову заставу, оскільки попередньо він не отримував податкового повідомлення-рішення про нарахування йому податкового зобов'язання. Також вказав, що не являється власником або користувачем земельної ділянки, а тому не повинен сплачувати земельний податок.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження.
У своїх запереченнях на касаційну скаргу ДПІ у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві зазначила, що оскаржуване судове рішення є законним і обґрунтованим, а доводи касаційної скарги - безпідставними.
20.03.2018 справу в порядку, передбаченому підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15.12.2017; далі - КАС України) передано до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VII Перехідних положень КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження відповідно до пункту 1 частини першої статті 345 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги.
Відповідно до статті 159 КАС України (в редакції, яка діяла до 15.12.2017), яка кореспондується з положеннями статті 242 КАС України (в редакції, яка діє з 15.12.2017) рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Справедливість судового рішення вимагає щоб такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Обираючи аргументи та приймаючи докази, суди мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін.
У Рішенні Європейського Суду з прав людини від 19 квітня 1993 року