ПОСТАНОВА
Іменем України
13 березня 2019 року
м. Київ
справа №2-а-1188/2007
адміністративне провадження №К/9901/19751/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Желтобрюх І.Л.,
суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Військової частини А1231 на ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23.10.2017 (суддя Совгира Д.І.) у справі № 2-а-1188/2007 за позовом ОСОБА_2 до Військової частини А1231 про стягнення невиплаченої грошової компенсації за продовольче забезпечення,
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2007 року ОСОБА_2 звернулась до суду з адміністративним позовом до Військової частини А1231 про стягнення невиплаченої грошової компенсації за продовольче забезпечення.
Постановою Замостянського районного суду м. Вінниці від 12.02.2007 позовні вимоги задоволено.
Вказана постанова оскаржена відповідачем в апеляційному порядку.
Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23.10.2017 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою на постанову Замостянського районного суду м. Вінниці від 12.02.2007 на підставі абзацу третього частини четвертої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, (в редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги).
Не погоджуючись з ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23.10.2017 відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить її скасувати та справу направити до апеляційного суду для продовження розгляду. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що рішення суду першої інстанції було винесено без участі представника відповідача. До військової частини не надходило ні повістки про час та дату судового засідання, ні копії ухвали про відкриття провадження по справі, ні судового рішення по даній справі. Про оскаржуване рішення Військовій частині А1231 стало відомо тільки 04.10.2017 з листа Головного управління Державної казначейської служби України про надання інформації. Крім того, зазначає, що протокол про присутність представника відповідача в судовому засіданні не свідчить про те, що представник дійсно був на ньому присутній, адже в матеріалах справи відсутня копія довіреності представника військової частини, що на думку відповідача, спростовує такий факт.
Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.
Перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судом апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги, виходячи з наступного.
За змістом частини 2 статті 186 КАС України (в редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги) апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Частиною 4 статті 189 КАС України (в редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги) було визначено, що апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 186 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.
Отже, у випадку пропуску строку апеляційного оскарження підставами для розгляду апеляційної скарги є лише наявність поважних причин (підтверджених належними доказами), тобто обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій.
Дотримання строків оскарження судового рішення є однією із гарантій додержання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся із скаргою до суду вищої інстанції, відноси