ПОСТАНОВА
Іменем України
15 березня 2019 року
Київ
справа №804/16289/15
адміністративне провадження №К/9901/12533/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білоуса О.В.,
суддів - Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 19 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Криворізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області про поновлення на службі,
УСТАНОВИВ:
У грудні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом, з урахуванням уточнених позовних вимог, про законність наказу ГУ МВС в Дніпропетровській області про звільнення від 6 листопада 2015 року № 485 о/с та поновлення на службі в органах поліції Криворізького ВП ГУНП в Дніпропетровській області згідно з наказом від 5 серпня 2014 року № 63 о/с, у якому вказано тривалість його декретної відпустки.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2016 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 жовтня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
У січні 2017 ОСОБА_2 подав до Верховного Суду України заяву про перегляд вищезазначеного судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент звернення із заявою; далі - КАС України), тобто з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах (пункт 1 частини першої статті 237 КАС України); встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні даної справи судом (пункт 3 частини першої статті 237 КАС України); невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права (пункт 5 частини першої статті 237 КАС України).
Верховний Суд України ухвалою від 20 січня 2017 року заяву ОСОБА_2 про перегляд ухвали суду касаційної інстанції залишив без руху у зв'язку з порушенням вимог пункту 5 частини першої статті 239-1 КАС України, оскільки заявник не додав до заяви копії рішення міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною, з якої б убачалося порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні даної справи судом.
На виконання вимог указаної ухвали Верховного Суду України заявник подав уточнену заяву про перегляд судового рішення, в якій зазначив, що підставами для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 19 жовтня 2016 року є пункти 1, 3, 5 частини першої статті 237 КАС України. На обґрунтування заяви додав копії рішень Вищого адміністративного суду України від 12 травня 2016 року (№К/800/12813/16), 2 серпня 2016 року (№К/800/17292/16), 11 жовтня 2016 року (№К/800/26462/16), 18 жовтня 2016 року (№К/800/19716/16), 09 листопада 2016 року (№К/800/30232/16) та 29 листопада 2016 року (№К/800/21138/16). Просив скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 19 жовтня 2016 року, поновити його на службі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Верховний Суд України ухвалою від 3 березня 2017 року відкрив провадження у цій справі за поданою ОСОБА_2 заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 19 жовтня 2016 року з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 5 частини першої статті 237 КАС України, зазначивши в мотивувальній частині ухвали, що аналіз наданих на порівняння рішень суду касаційної інстанції та оскаржуваного рішення свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
На підставі підпункту 1 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон №2147-VIII), за розпорядженням керівника апарату Верховного Суду України від 12 січня 2018 року №20/0/19-18 «Щодо передачі заяв про перегляд судових рішень до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду» заяву ОСОБА_2 передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями провадження №К/9901/12533/18 (справа №804/16289/15) передане на розгляд колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Білоуса О.В. (суддя-доповідач), Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.
Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 березня 2018 року заяву ОСОБА_2 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 19 жовтня 2016 року з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 237 КАС України, а саме встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні даної справи судом, передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 2 квітня 2018 року провадження за виключними обставинами за заявою ОСОБА_2 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 19 жовтня 2016 року з підстави, визначеної пунктом 3 частини п'ятої статті 361 КАС України в редакції Закону №2147-VIII, у цій справі закрито.
Заяву ОСОБА_2 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 19 жовтня 2016 року з підстав, передбачених пунктами 1 і 5 частини першої статті 237 КАС України, повернуто до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для продовження розгляду у відповідній колегії.
З урахуванням викладеного, колегія суддів переглядає ухвалу Вищого адміністративного суду України від 19 жовтня 2016 року з підстав, передбачених пунктами 1 і 5 частини першої статті 237 КАС України.
ОСОБА_2 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Криворізького міського управління ГУ МВС України в Дніпропетровській області, ГУ НП в Дніпропетровській області, Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Дніпропетровській області в якому, враховуючи уточнені позовні вимоги, просив перевірити законність наказу ГУ МВС в Дніпропетровській області від 6 листопада 2015 року №485 о/с про звільнення та поновити його на службі в органах поліції Криворізького ВП ГУНП в Дніпропетровській області згідно наказу від 5 серпня 2014 року №63 о/с, у якому вказано тривалість його декретної відпустки.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що наказом начальника ГУ МВС України у Дніпропетровській області від 6 листопада 2015 року №485 о/с його звільнено у запас Збройних сил (з постановкою на військовий облік) за підпунктом «з» пункту 63 (через скорочення штатів) згідно з Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС та відповідно до пунктів 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію». Позивач своє звільнення з посади вважає незаконним, оскільки він перебував у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2016 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Фактичними підставами, які зумовили різне правозастосування, стали такі встановлені судами попередніх інстанцій обставини.
ОСОБА_2 обіймав посаду інспектора патрульної служби взводу №5 батальйону патрульної служби Криворізького міського управління.
Наказом Криворізького міського управління ГУ МВС України в Дніпропетровській області від 5 серпня 2014 року №62 о\с «По особовому складу» сержанту міліції ОСОБА_2, інспектору патрульної служби батальйону патрульної служби Криворізького міського управління, з 11 липня 2014 року по 10 січня 2017 року надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» ліквідовано як юридичну особу ГУ МВС України в Дніпропетровській області.
Наказом МВС України від 6 листопада 2015 року №1388 «Про організаційно-штатні питання», відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» та постанов Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ», від 23 вересня 2015 року №751 «Про ліквідацію територіального органу Міністерства внутрішніх справ» та від 13 жовтня 2015 року №834 «Питання функціонування органів поліції охорони як територіальних органів Національної поліції та ліквідації деяких територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» наказано вважати такими, що втратили чинність, штати органів, підрозділів, закладів, установ та підприємств МВС України згідно з Переліком змін у штатах МВС, зокрема у ГУ МВС України в Дніпропетровській області скасовуються всі штати та скорочуються всі посади.
Наказом ГУ МВС України в Дніпропетровській області від 6 листопада 2015 року №485 о/с «По особовому складу» старшого сержанта міліції ОСОБА_2, інспектора патрульної служби взводу №5 батальйону патрульної служби Криворізького міського управління, звільнено у запас Збройних сил (з поставленням на військовий облік) за підпунктом «з» пункту 63 (через скорочення штатів) з 6 листопада 2015 року.
Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходили з того, що станом на 6 листопада 2015 року ОСОБА_2 не звертався з рапортом щодо призначення його на відповідну посаду в ГУ Національної поліції в Дніпропетровській області та з рапортом щодо звільнення його з ОВС за підпунктом «к» пункту 63 (у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації).
При цьому, суди надали оцінку доводам позивача про порушення відповідачами вимог статті 184 КЗпП України, яка встановлює гарантії при прийнятті на роботу і заборону звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей.
Зокрема, суд апеляційної інстанції вказав, що вказаною нормою визначено трудові гарантії певної категорії працівників, у тому числі, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років.
Однак, встановлені обставини справи свідчать про те, що наказом Криворізького міського управління ГУ МВС України в Дніпропетровській області від 5 серпня 2014 року №62 о/с «По особовому складу» сержанту міліції ОСОБА_2, інспектору патрульної служби батальйону патрульної служби Криворізького міського управління, з 11 липня 2014 року по 10 січня 2017 року, надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції, встановлених обставин, які свідчать про участь батька в утриманні дитини, не можливо стверджувати про наявність у позивача статусу одинокої матері, що передбачає певні трудові гарантії, які, зокрема, передбачені статтею 184 КЗпП України.
Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій ОСОБА_2 оскаржив їх у касаційному порядку.
У своїй касаційній скарзі позивач, з-поміж іншого, зазначив про неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статей 184 та 179 КЗпП України, якими передбачені гарантії при прийнятті на роботу й заборона звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей, оскільки на момент прийняття оскаржуваного наказу про звільнення, він перебував у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
За наслідками розгляду касаційної скарги ОСОБА_2 Вищий адміністративний суд України постановив ухвалу від 19 жовтня 2016 року, якою залишив без змін постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2016 року.
Таке рішення суд касаційної інстанції мотивував тим, що норми статті 184 КЗпП України поширюються виключно на жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а не на чоловіків, які мають право лише на зазначений вид відпустки в порядку частини сьомої статті 179 КЗпП України.
ОСОБА_2 не погодився з таким рішенням Вищого адміністративного суду України і подав заяву про його перегляд з підстав, встановлених пунктами 1 та 5 частини першої статті 237 КАС України (у редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року).
На переконання позивача, судом касаційної інстанції допущено неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Позивач посилається на ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 травня 2016 року (№К/800/12813/16), 2 серпня 2016 року (№К/800/17292/16), 11 жовтня 2016 року (№К/800/26462/16), 18 жовтня 2016 року (№К/800/19716/16), 09 листопада 2016 року (№К/800/30232/16) та 29 листопада 2016 року (№К/800/21138/16).
Колегія суддів перевірила наведені у заяві ОСОБА_2 доводи і дійшла висновку про її необґрунтованість в части