ПОСТАНОВА
Іменем України
15 березня 2019 року
Київ
справа №825/1582/17
адміністративне провадження №К/9901/35823/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Стрелець Т. Г.,
суддів - Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №825/1582/17
за позовом громадянина Узбекистану ОСОБА_2 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_3 - представника громадянина Узбекистану ОСОБА_2, на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2017 року (постановлену у складі: головуючого судді - Житняк Л.О.) та на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2018 року (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді - Федотова І.В., суддів: Літвіної Н.М., Губської Л.В.)
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У жовтні 2017 року громадянин Узбекистану ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просив
- скасувати наказ Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області від 29 вересня 2017 року №78;
- зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області прийняти рішення про оформлення документів про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, відповідно до вимог чинного законодавства.
2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 05 жовтня 2017 року позивачем було отримано повідомлення Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області №28 про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. З вказаною відмовою позивач не погоджується, оскільки у своїй заяві про надання статусу біженця або додаткового захисту, відповідній анкеті та під час співбесіди він чітко вказав причини, через які змушений був залишити країну громадянської належності. Також позивач посилається на загальновідому інформацію про країну походження, що знаходиться у відкритих джерелах, звітами міжнародних правозахисних та урядових організацій, які також містяться у відкритому доступі. Вважає, що обставини, стосовно ситуації в Узбекистані, не були взяті до уваги та не були проаналізовані при ухваленні відповідачем рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Короткий зміст рішення суду інстанції
3. 27 листопада 2017 року Чернігівський окружний адміністративний суд вирішив:
У задоволенні позову відмовити повністю.
4. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що наказ Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області від 29 вересня 2017 року №78, яким позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийнято з урахуванням інформації по країні походження та дослідженням всіх обставин справи і є правомірним. Під час перебування на Батьківщині, або перебуваючи поза межами країни своєї громадянської належності, позивач не зазнавав і не зазнає жодних переслідувань за ознаками расової належності, віросповідання, національності, громадянства чи підданства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
5. 19 лютого 2018 року Київський апеляційний адміністративний суд вирішив:
Апеляційну скаргу громадянина Узбекистану ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2017 року - без змін.
6. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. 07 березня 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_3 - представника громадянина Узбекистану ОСОБА_2.
У касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2018 року. Прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2018 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_3 - представника громадянина Узбекистану ОСОБА_2, на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2018 року.
8. Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області надало відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
II. АРГУМЕНТИ СТОРІН
9. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (представник позивача у справі):
Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягають скасуванню.
ОСОБА_3 - представник громадянина Узбекистану ОСОБА_2, зазначає, що судами неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки судів не відповідають обставинам справи. Інформація по країні походження підтверджує наявність у позивача цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. Однак судами попередніх інстанцій не були враховані наведені обставини.
10. Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу (відповідача у справі):
Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області посилається на те, що рішення судів попередніх інстанцій є обґрунтованими та прийняті з врахуванням всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення даної справи.
IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
11. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Узбекистану, віросповідання - іслам. Позивач прибув на територію України в 2009 році у приватних справах та проживав з 2009 року по 2015 рік без документів на право проживання в Україні.
12. 02 липня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до ГУ ДМС України у м. Києві з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій вказав про побоювання в майбутньому за безпеку свого життя, оскільки він є мусульманином, а у Узбекистані переслідують мусульман, тому в разі повернення у країну походження, його можуть кинути за грати.
13. 14 липня 2016 року, за результатами розгляду вказаної заяви, Державною міграційною службою України було прийнято рішення №361-16 "Про відмову ОСОБА_2 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту".
14. Вищевказане рішення було оскаржено позивачем до суду.
15. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2016 року у справі №820/4175/16, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року та ухвалою Вищого адміністративного суду від 14 грудня 2016 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 було відмовлено.
16. В подальшому, постановою Деснянського районного суду міста Києва від 08 вересня 2017 року у справі №754/11675/17 за позовом Деснянського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві до громадянина Узбекистану ОСОБА_2, останнього примусово видворено за межі України та затримано з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.
17. Перебуваючи в Чернігівському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, 11 вересня 2017 року позивач особисто звернувся до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
18. За результатами розгляду вказаної заяви, наказом Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області від 29 вересня 2017 року №78 позивачу було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання громадянина Узбекистану ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про що було направлено відповідне повідомлення №28.
19. Вважаючи вказану відмову необґрунтованою, позивач звернувся з даним позовом до суду.
IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
20. Конституція України.
20.1. Частина друга статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
21. Кодекс адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017 року)
21.1. Частина друга статті 2. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
21.2. Частина третя статті 2. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
22. Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011 року №3671-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
22.1. Пункт перший частини першої статті 1. Біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
22.2. Пункт тринадцять частини першої статті 1. Особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
22.3. Частини 1-3 статті 7. Оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження.
Відомості про дітей, які не досягли вісімнадцятирічного віку, наводяться в заяві одного із законних представників особи, яка не досягла повноліття.
22.4. Частини1-3 статті 7. Оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає за