ПОСТАНОВА
Іменем України
13 березня 2019 року
м. Київ
справа №826/13430/17
адміністративне провадження №К/9901/50094/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,
суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу адвоката ОСОБА_1 - Панькової Світлани Михайлівни на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2018 (колегія суддів у складі: Губської О.А., Парінова А.Б., Беспалова О.О.) у справі № 826/13430/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у м. Києві, третя особа: Солом'янське районне управління Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у м. Києві, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу,
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у м. Києві (далі - відповідач, ГУ ДСНС України у м. Києві), де третя особа - Солом'янське районне управління Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у м. Києві (далі - третя особа, Солом'янське РУ), у якому просив: визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 26.06.2017 № 453 про звільнення зі служби та виключення з кадрів ДСНС України старшину служби цивільного захисту ОСОБА_1, водія 26-ДПРЧ ГУ ДСНС у м. Києві; поновити його на посаді водія 26-ДПРЧ ГУ ДСНС у м. Києві; стягнути з відповідача на його користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу.
Одночасно з даним адміністративним позовом позивачем заявлено клопотання про поновлення строку звернення до суду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.10.2017 визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду з цим позовом, відкрито провадження у адміністративній справі.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.12.2017 адміністративний позов задоволено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2018 рішення суду першої інстанції скасовано, адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
Залишаючи адміністративний позов без розгляду суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач не був позбавлений можливості звернутися до суду за захистом свого порушеного права у встановлений процесуальним законом строк. При цьому, суд зазначив, що ні до суду першої інстанції, ні під час розгляду скарги судом апеляційної інстанції зі сторони позивача не надано будь-яких інших належних доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду.
Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2018 представник позивача подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.12.2017 залишити без змін. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що позивач не має юридичної освіти, а тому не знав, що є чітко встановлені строки для звернення до суду за захистом своїх прав та інтересів. Він не мав реальної можливості самостійно зібрати всі необхідні докази та підготувати позову заяву до суду. Оскільки позивач був звільнений та тривалий час перебував на лікуванні, його матеріальний стан був складним. Лише 20.09.2017 він відшукав матеріальну можливість звернутися до адвоката за правовою допомогою для підготовки позовної заяви. Крім того, зазначає, що апеляційний суд не взяв до уваги пояснення його представника про те, що вперше він звернувся до суду 06.10.2017, проте помилково подав позов до Київського окружного адміністративного суду, ухвалою якого від 12.10.2017 позовну заяву та додані матеріали було повернуто без розгляду. Вважає, що подання вдруге позовної заяви у відповідності до КАС України та бажання реалізувати своє право у найкоротші строки є однією з підстав для поновлення пропущеного строку на звернення до суду з цим позовом.
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що обставини, на які посилається позивач, не є об'єктивно непереборними і такими, що перешкоджали своєчасному зверненню за захистом його прав до суду, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Крім того, на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про закриття касаційного провадження у даній справі, обґрунтоване тим, що вищезазначена справа є малозначною в силу вимог закону, а відтак, судові рішення у справах незначної складності не підлягають касаційному оскарженню.
Проаналізувавши клопотання та зміст оскаржуваного судового рішення, колегія суддів вважає, що у задоволенні зазначеного клопотання слід відмовити, оскільки віднесення справи до категорії незначної складності належить до процесуальних повноважень суду касаційної інстанції при розгляді кожної конкретної справи в межах виконання обов'язку щодо обґрунтованості відкриття касаційного провадження у справах незначної складності. Водночас, відкривши касаційне провадження у даній справі, суд дійшов висновку про відсутність перешкод для прийняття касаційної скарги до провадження.
Перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, огляду на наступне.
Відповідно до частин першої, другої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 3 статті 99 КАС України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Тобто, за змістом зазначеної норми, законодавець виходить не тільки з факту безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.
Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення її прав, свобод чи інтересів.
Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Наслідки пропуску строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 100 КАС України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), згідно з якою адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
Таким чином, обов'язковою умовою для залишення адміністративного позову без розгляду є не лише встановлення факту пропуску строку звернення до суду, а й відсутність підстав вважати, що такий строк пропущений з поважних причин.
При цьому, законодавець не обмежує можливість застосування такого процесуального наслідку виключно судом, який розглядає справу як суд