ПОСТАНОВА
Іменем України
13 березня 2019 року
Київ
справа №813/1001/17
провадження №К/9901/22020/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Бевзенко В. М., Білоуса О. В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2017 року, постановлену у складі головуючого судді Братичак У. В., та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: Богаченка С. І. (головуючого), Рибачука А. І., Старунського Д. М.
І. Суть спору
1. У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України, в якому просив:
1.1. стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби в сумі 4 814,60 грн., за період з 04 липня 2014 року по 28 серпня 2014 року.
2. В обґрунтування позову позивач зазначає, що остаточний розрахунок при звільненні з військової служби був проведений відповідачем не в день звільнення позивача 03 липня 2014 року, а 28 серпня 2014 року, тому посилаючись на приписи статей 116, 117 КЗпП України, просить суд стягнути з відповідача середній заробіток за період затримки розрахункових сум.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
3. Відповідно до наказу начальника 93 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 01 липня 2014 року №101-ос, позивача достроково звільнено з військової служби в запас Збройних сил України на підставі пункту «є» ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (через службову невідповідність).
4. Наказом начальника 93 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України №103-ос-1 від 03 липня 2014 року позивача виключено із списків особового складу загону та знято з усіх видів забезпечення з 03 липня 2014 року, у зв'язку із звільненням позивача з військової служби.
5. Судами встановлено, що при звільнені позивачу належало до виплати компенсація за невикористану відпустку (15 діб основної та 7 діб додаткової) в сумі -1738,68 грн., та компенсація за недоотримане речове майно в сумі - 4293,68 грн.
6. В день звільнення (03 липня 2014 року) вищенаведені суми не були виплачені позивачу, а фактично виплата компенсації за невикористану відпустку (15 діб основної та 7 діб додаткової) здійснена відповідачем - 15 липня 2014 року та компенсація за недоотримане речове майно здійснена - 28 серпня 2014 року.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
7. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені зі служби в загальній сумі - 3123,2 грн. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
8. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що остаточний розрахунок, з позивачем проведено відповідачем не в день звільнення позивача - 03 липня 2014 року, а 28 серпня 2014 року, тобто із затримкою в 38 робочих днів, тому відповідач повинен сплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку з 03 липня 2014 року по 28 серпня 2014 року включно, виходячи з приписів статей 116, 117 Кодексу законів про працю України. Розмір середнього заробітку був розрахований судом виходячи із середньоденного грошового забезпечення позивача - в сумі 82,19грн., тому, враховуючи 38 робочих днів затримки виплати, загальна сума середнього заробітку складає 3123,20грн., (38 x 82,19).
9. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2017 року постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2017 року скасовано та залишено адміністративний позов без розгляду.
10. Судове рішення Львівського апеляційного адміністративного суду мотивовано тим, що остаточний розрахунок з позивачем було здійснено відповідачем 28 серпня 2014 року поштовим переказом, що підтверджується квитанцією ЛД УАППЗ «УКРПОШТА» від 28 серпня 2014 року та отриманий позивачем 02 вересня 2014 року через Новояворівське відділення поштового зв'язку. Тобто, з моменту отримання нарахованих сум позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права. До суду позивач звернувся лише 14 березня 2017 року, тобто після спливу тримісячного строку звернення до суду встановленого статтею 233 Кодексу законів про працю України та без зазначення обставин, які б свідчили про поважність причин його пропуску. У зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що адміністративний позов подано позивачем до суду після спливу тримісячного строку. встановлено частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України.
IV. Касаційне оскарження
11. У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
12. Свою касаційну скаргу мотивує тим, що при зверненні до суду адміністративний позов позивача не був залишений судом першої інстанції без руху, в порядку статті 108 КАС України, з посилання на те, що позов оформлений без дотримання пункту 5 частини першої статті 106 КАС України, тобто суд першої інстанції відкриваючи провадження у справі вважав, що строк звернення до суду з даним позовом позивачем не пропущено. Проте, суд апеляційної інстанції залишаючи позов без розгляду, не усунув недоліки суду першої інстанції та не надав можливості позивачу звернутись до суду із клопотанням про поновлення такого строку.
13. Також в доводах касаційної скарги позивач посилається на те, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що ні на день звернення до суду з даним позовом, ні на день розгляду апеляційної скарги, відповідачем не було проведено остаточний розрахунок з позивачем, оскільки існував спір про розмір належних сум при звільненні.
13.1. Так, на розгляді у Львівському окружному адміністративному суді знаходилась адміністративна справа № 460/4794/16-а за позовом ОСОБА_1 до Мостинського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про стягнення сум податку з доходів фізичних осіб та військового збору, утриманих при звільненні позивача з військової служби з нарахованих компенсацій за недоотримане речове майно. На день подання касаційної скарги позов по справі № 460/4794/16-а задоволено та рішення набрало законної сили.
13.2. Тобто, станом на день розгляду даної справи відповідач остаточного розрахунку з ним не провів, оскільки 15 липня 2014 року та 28 серпня 2014 року відповідачем проведені виплати лише сум, які не оспорювалися - компенсація за невикористану відпустку та компенсація за недоотримане майно.
13.3. Тому, на думку касатора, суд апеляційної інстанції приймаючи рішення про залишення позовної заяви без розгляду, помилково дійшов висновку, що 28 серпня 2014 року відповідачем було остаточно проведено розрахунок з позивачем, не взявши до уваги, що у справі № 460/4794/16-а розглядається спір належних позивачу сум при звільненні.
14. З урахуванням наведених доводів касаційної скарги, касатор вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов не правильного висновку про залишення позовної заяви без розгляду, тому рішення суду першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції на новий розгляд.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
15. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
16. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
17. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
18. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
19. Відповідно до частини першої статі 106 КАС України (в редакції яка діяла на час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції), у позовній заяві зазначаються:
1) найменування адміністративного суду, до якого подається позовна заява;
2) ім'я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі є;
3) ім'я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі відомі;
4) зміст позовних вимог згідно з частинами четвертою і п'ятою статті 105 цього Кодексу і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів, - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів;
5) у разі необхідності - клопотання про звільнення від сплати судового збору; про звільнення від оплати правової допомоги і забезпечення надання правової допомоги, якщо відповідний орган відмовив особі у забезпеченні правової допомоги; про призначення судової експертизи; про витребування доказів; про виклик свідків тощо;
6) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.
20. Згідно статті 108 КАС України, (в редакції яка діяла на час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції) суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтею 106 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк, достатній для усунення недоліків. Копія ухвали про залишення позовної заяви без руху невідкладно надсилається особі, що звернулася із позовною заявою.
20.1. Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду.
20.1.1. Позовна заява повертається позивачеві, якщо:
1) позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху;
2) позивач до відкриття провадження в адміністративній справі подав заяву про її відкликання;
3) позовну заяву подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності;
4) позовну заяву від імені позивача подано особою, яка не має повноважень на ведення справи;
5) у провадженні цього або іншого адміністративного суду є справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;
6) справа не підсудна цьому адміністративному суду;
7) якщо позовну заяву із вимогою стягнення грошових коштів, яка ґрунтується на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, подано суб'єктом владних повноважень до закінчення строку, передбаченого частиною п'ятою статті 99 цього Кодексу.
21. Відповідно до частини першої статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
22. Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
23. Так, частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
24. Частиною першою статті 99 КАС України (в редакції яка діяла на час розгляду спр