ПОСТАНОВА
Іменем України
15 березня 2019 року
Київ
справа №814/2615/17
адміністративне провадження №К/9901/63290/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Ханової Р.Ф., Олендера І.Я.
здійснивши попередній розгляд касаційної скарги ОСОБА_2
на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2018 (колегія суддів: головуючий суддя - Вербицька Н.В., судді - Джабурія О.В., Кравченко К.В.)
у справі №814/2615/17
за позовом ОСОБА_2
до Головного управління ДФС у Миколаївський області
про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення - рішення,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2017 року ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Миколаївський області (далі - ДФС) від 22.11.2017.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що оскаржуваним податковим повідомленням - рішенням відповідач визначив суму податкового зобов'язання позивача з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік. При цьому ДФС не враховано, що зміни до податкового законодавства щодо визначення розміру податку відбулись 01.01.2016, що унеможливлює їх застосування на поточний рік.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.04.2018 (головуючий суддя - Устинов І.А.) позов задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення ДФС №2190-13 від 22.11.2017.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2018 частково задоволено апеляційну скаргу ДФС, скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково:
визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення ДФС № 2190-13 від 22.11.2017 на суму грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченого фізичними особами за 2016 рік у розмірі 3 307, 20 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просив її скасувати та залишити в силі рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.04.2017. При цьому скаржник зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог невірно оцінивши залучені до справи докази та матеріали справи.
ДФС у своїх запереченнях на касаційну скаргу вважає постанову суду апеляційної інстанції законною та обґрунтованою.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 22.07.2014 є власником АДРЕСА_1, загальною площею 861, 6 кв.м.
22.11.2017 ДФС прийнято податкове повідомлення-рішення №2190-13, яким позивачу визначено податок на майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік у розмірі 48 745, 70 грн.
Податок на майно, відмінне від земельної ділянки відповідно до статті 10 Податкового Кодексу України, віднесено до місцевих податків, рішення про встановлення яких приймають відповідні органи місцевого самоврядування.
Рішенням Миколаївської міської ради від 18.06.2015 № 48/9 затверджено Положення про податок на майно у новій редакції на підставі рішення, яким встановлено ставку податку з розрахунку на календарний рік у розмірі 2% від мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр.
Питання справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки внормовано положеннями Податкового Кодексу України, зокрема статтею 266, відповідно до підпункту 266.1.1. якої платниками податку є фізичні особи, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
На час виникнення спірних правовідносин пп. 266.7.1 п.266.7 ст.266 Податкового кодексу України визначено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у такому порядку:
а) за наявності у власності платника податку одного об'єкта житлової нерухомості, в тому числі його частки, податок обчислюється, виходячи з бази оподаткування, зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку;
ґ) за наявності у власності платника податку об'єкта (об'єктів) житлової нерухомості, у тому числі його частки, що перебуває у власності фізичної чи юридичної особи - платника податку, загальна площа якого перевищує 300 квадратних метрів (для квартири) та/або 500 квадратних метрів (для будинку), сума податку, розрахована відповідно до підпунктів "а"-"г" цього підпункту, збільшується на 25000 гривень на рік за кожен такий об'єкт житлової нерухомості (його частку).
Задовольнивши адміністративний позов у повному обсязі, суд першої інстанції, проаналізувавши положення Податкового Кодексу України щодо врегулювання питань справляння транспортного податку, дійшов висновку про незаконність дій контролюючого органу щодо визначення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Натомість, правильно застосувавши норми матеріального права та надавши належну оцінку всім доводам та запереченням сторін, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення адміністративного позову, врахувавши, що при визначенні суми грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, ДФС не врахувала пільги, встановлені п.2.6.1 Положення Про податок на майно, затвердженого рішенням Миколаївської міськради від 18.06.2015, відповідно до якого база оподаткування об'єкта житлової нерухомості, що перебуває у власності фізичної особи п