ПОСТАНОВА
Іменем України
14 березня 2019 року
Київ
справа №495/4865/16-а
адміністративне провадження №К/9901/17952/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білоуса О.В.,
суддів - Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на постанову Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 7 лютого 2017 року (головуючий суддя Гайда-Герасименко О.Д.) та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2017 року (головуючий суддя Романішин В.Л., судді - Запорожан Д.В., Шляхтицький О.І.) у справі за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання протиправними дій, скасування постанов та стягнення коштів,
У С Т А Н О В И В:
У червні 2016 року Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - ГУ ПФУ в Одеській області) звернулося до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі - ВПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області), в якому просило визнати протиправними дії щодо винесення постанов у виконавчому провадженні ВП №42777261: від 7 грудня 2015 року про накладення штрафу у розмірі 680 грн та від 14 грудня 2015 року про накладення штрафу у розмірі 1360 грн та скасувати вказані постанови; стягнути з Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області на користь ГУ ПФУ в Одеській області суми грошових коштів сплачених на рахунки Управління ДВС ГТУЮ в Одеській області на виконання постанов у виконавчому провадженні ВП №42777261 від 7 та 14 грудня 2015 року про накладення штрафу.
Постановою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 7 лютого 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2017 року рішення суду першої інстанції змінено, викладено її мотивувальну частину в редакції постанови суду апеляційної інстанції. В іншій частині постанову Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 7 лютого 2017 року залишено без змін.
Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позовні вимоги пред'явлено до неналежного відповідача і оскільки суд апеляційної інстанції позбавлений можливості залучити до участі у справі належного відповідача дійшов висновку щодо зміни рішення суду в частині мотивів відмови у задоволенні позову.
Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
ВПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області скористалося своїм правом та надіслало до суду заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначило, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваних судових рішень.
Справу згідно з Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 7 лютого 2018 року передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Білоуса О.В. (суддя-доповідач), Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги.
Відповідно до частини третьої статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; в редакції чинній на час розгляду справи), яка повністю кореспондується з частиною третьою статті 287 КАС України в чинній редакції, відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби, а у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця - приватний виконавець.
Згідно з Положенням про Державну виконавчу службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 2 липня 2014 року № 229, Державна виконавча служба України є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів відповідно до закону.
З 7 квітня 2015 року зазначене Положення втратило чинність, у зв'язку із прийняттям Кабінетом Міністрів України 31 березня 2015 року постанови № 150, якою погоджено пропозицію Міністерства юстиції України щодо можливості забезпечення здійснення покладених на Міністерство постановою Кабінету Міністрів України від 21 січня 2015 року № 17 «Питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції» функцій і повноважень Державної реєстраційної служби та Державної виконавчої служби, які припинені.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 січня 2015 року № 17 ліквідовано Державну реєстраційну службу та Державну виконавчу службу, поклавши на Міністерство юстиції завдання і функції з реалізації державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), з питань державної реєстрації актів цивільного стану, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, договорів комерційної концесії (субконцесії), з питань реєстрації (легалізації) об'єднань громадян, інших громадських формувань, статутів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, якщо їх реєстрація передбачена законами, статуту територіальної громади м. Києва, державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності. Крім того, пунктом 2 встановлено, що Міністерство юстиції є правонаступником Державної реєстраційної служби та Державної виконавчої служби, що ліквідуються, в частині реалізації державної політики у сферах, зазначених у пункті 1 цієї постанови.
За приписами статті 6 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» систему органів примусового виконання рішень становлять: 1) Міністерство юстиції України; 2) органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.
Відповідно до пункту 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2832/5 «Про внесення змін до деяких наказів Міністерства юстиції України", який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року за №1302/29432, органами державної виконавчої служби є:
Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до якого входить відділ примусового виконання рішень;
управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обл