ПОСТАНОВА
Іменем України
14 березня 2019 року
м. Київ
справа №472/416/16-а
адміністративне провадження №К/9901/23490/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мороз Л.Л.,
суддів: Гімона М.М., Бучик А.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у касаційній інстанції адміністративну справу № 472/416/16-а
за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України (далі - Міноборони) про визнання дій протиправними та зобов'язати вчинити певні дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою представника Міноборони - Саламатіна Олександра Вікторовича
на постанову Веселинівський районний суд Миколаївської області від 15 вересня 2016 року у складі головуючого судді Кучерявенка С.С. та
ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді Джабурія О.В., суддів Вербицької Н.В., Крусяна А.В., -
ВСТАНОВИВ:
27 квітня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії Міноборони щодо відмови ОСОБА_2 у виплаті одноразової грошової допомоги при встановленні йому ІІ групи інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби;
- визнати наявність у Міноборони компетенції на нарахування та виплату ОСОБА_2 грошової допомоги, передбаченої Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII);
- зобов'язати Міноборони нарахувати та виплатити ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу передбачену Законом № 2011-XII.
Позов ОСОБА_2 обґрунтовує тим, що він з 17 жовтня 1985 року по 27 листопада 1987 року проходив строкову військову службу в складі збройних сил СРСР та з 18 вересня по 20 жовтня 1986 року приймав участь в бойових діях на територій Демократичної Республіки Афганістан, де отримав вогнепальне осколкове поранення. 18 грудня 2015 року позивачу було встановлено ІІ групу інвалідності, у зв'язку із отриманими пораненнями під час проходження військової служби в Афганістані, що стало підставою для звернення до відповідача за виплатою одноразової грошової допомоги. За правилами статей 16, 16-3 Закону № 2011-XII та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 (далі - Порядок № 975) саме на Міноборони, як на головного розпорядника коштів, покладено обов'язок щодо прийняття рішення про призначення та нарахування одноразової грошової допомоги позивачеві у зв'язку із встановленням йому інвалідності ІІ групи, проте відповідач протиправно вказує на те, що в нього відсутній такий обов'язок, оскільки він покладений на Міністерство внутрішніх справ України, з органів якого звільнявся ОСОБА_2
Веселинівський районний суд Миколаївської області постановою від 15 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року, частково задовольнив позовні вимоги:
- визнав протиправними дії Міноборони щодо відмови ОСОБА_2 у виплаті одноразової допомоги при встановленні йому інвалідності ІІ групи внаслідок виконання обов'язків військової служби;
- зобов'язав Міноборони нарахувати та виплатити ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу передбачену Законом № 2011-XII.
В іншій частині позовних вимог - відмовив.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що враховуючи, що право на грошову допомогу у звільненого військовослужбовця наступає в момент встановлення інвалідності, тому позивач має право на виплату одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку № 975. При цьому суди вказали на те, що Порядком №975 не передбачено прийняття розпорядником бюджетних коштів такого рішення як повернення документів.
17 січня 2017 року представник Міноборони звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Веселинівського районного суду Миколаївської області від 15 вересня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року, ухвалити нове рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована, зокрема, тим, що рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги внаслідок встановлення інвалідності приймається Комісією з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби. Проте, вказаною Комісією документи позивача не розглядались, рішення про відмову в виплаті одноразової грошової допомоги уповноваженим на те органом не приймалось, тому суди першої та апеляційної інстанції могли лише зобов'язати Комісію розглянути документи позивача, але ні в якому разі не присвоювати собі функції цієї Комісії.
Вищий адміністративний суд Україною ухвалою від 01 березня 2017 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи.
27 березня 2017 року до суду касаційної інстанції від позивача надійшли заперечення на вказану касаційну скаргу, в яких ОСОБА_2 просить залишити без задоволення касаційну скаргу представника Міноборони.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
Пунктом 4 частини першої розділу VII Перехідних положень КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частини третя статті 3 КАС України).
Касаційний адміністративний суд, переглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги.
У справі, яка розглядається суди встановили, що ОСОБА_2 проходив строкову військову службу з 17 жовтня 1985 року по 27 листопада 1987 року. Згідно військового квитка з 18 вересня по 20 жовтня 1986 року приймав участь в бойових діях на території Демократичної Республіки Афганістан (а.с. 9-12).
Згідно акта судово-медичного дослідження (обстеження) № 572 Вознесенського МРО СМЕ від 04 листопада 2015 року виявлені тілесні ушкодження на передній черевній стінці зліва, в поперекової області в проекції хребта і праворуч - три рубця овальної і невизначеної форми розмірами від 3,5х05 см до 2х3,7 см. Рубці м'які на дотик, розташовані нижче рівня навколишньої шкіри, малорухливі, білястого кольору. Інших тілесних пошкоджень не виявлено. З огляду на характеристику рубців, не виключається можливість утворення ран від осколкових поранень в період 1986 року (а.с. 15-16).
Згідно витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця № 4328 від 19 листопада 2015 року вогнепальні осколкові поранення живота, спини (контузія головного мозку - 1986 року) рядового у відставці ОСОБА_2 1967 року народження, наслідком яких стали шкіряні рубці в зазначених анатомічних областях , що підтверджуються актом судово-медичного обстеження від 04 листопада 2015 року № 572, виданого Вознесенським міжрайонним відділенням судово-медичної експертизи, що в подальшому призвело до розвитку : « Наслідків перенесеної ЧМТ у вигляді посттравматичної енцефалопатії ІІ ст., зі стійко вираженим цефалічним, ангіодистонічним, венозно - ліквор ним синдромами,помірно вираженим вестибуло-атактичним синдромом з порушенням статакінетичної стійкості, посилиними вести було - сенсорними і вегетативними реакціями, кризового періоду. Дегенеративно - дистрофічного ураження попереково - крижового відділу хребта з хронічними рецидивуючим перебігом, в стадії загострення. Стану після оперативного лікування (16 лютого 2015 року) дискектомії L5 - S1 зліва , з вираженим м'язево -томічним синдромом, з легким парезом лівої стопи. Ангіопатії сітківки обох очей», що підтверджено медичними та військово-обліковими документами,- поранення (контузія) та захворювання ,ТАК, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебування в країнах, де велись бойові дії (а.с.14).
18 грудня 2015 року Управління соціального захисту населення Веселинівської РДА позивачу встановлений статус інваліда ІІ групи (а.с. 17).
Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом № 2011-ХІІ.
Відповідно до статті 41 Закону № 2232-ХІІ України виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом № 2011-ХІІ.
Відповідно до частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ в редакції, яка діял