П О С Т А Н О В А
Іменем України
26 лютого 2019 року
м. Київ
Справа № 9901/787/18
Провадження № 11-1233заі18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Князєва В. С.,
судді-доповідача Саприкіної І. В.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
за участю:
секретаря судового засідання - Сергійчук Л. Ю.,
представника позивачів - ОСОБА_3,
представника Верховної Ради України - Кот О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_4, ОСОБА_27, ОСОБА_28 на ухвалу Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Ханової Р. Ф. від 25 вересня 2018 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_4, ОСОБА_27, ОСОБА_28 до Верховної Ради України про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
УСТАНОВИЛА:
У вересні 2018 року ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_4, ОСОБА_27, ОСОБА_28 звернулися до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з адміністративним позовом до Верховної Ради України (далі - ВРУ, Рада), у якому просили:
- визнати протиправною бездіяльність ВРУ щодо неприйняття протягом більше 16 років дієвого закону, який би сприяв ефективному виконанню рішень національних судів;
- визнати протиправною дію Ради щодо прийняття законів, що допускають несправедливий розподіл доходів державного бюджету та бюджету Пенсійного фонду України між громадянами України;
- зобов'язати відповідача утриматися від вчинення певних дій, а саме від прийняття закону на основі законопроекту про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо подолання проблеми заборгованості держави за рішеннями судів (проект Закону № 8533) щодо встановлення компенсації за тривале невиконання рішення національного суду у розмірі 10 % від присудженої суми, але не більше однієї мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати;
- зобов'язати ВРУ прийняти дієвий закон щодо виконання рішень національних судів, у якому передбачити розмір компенсації за тривале невиконання рішення національного суду, що дорівнює втратам, спричиненим інфляцією, та спростити механізм виконання рішень судів, де боржником є держава.
На обґрунтування своїх вимог позивачі зазначили, що їхні права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), порушені внаслідок відсутності в Україні дієвого механізму виконання міжнародних зобов'язань держави, порушення яких констатовані Європейським судом з прав Людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», та виконання яких стосується заявників згідно з додатками до рішення ЄСПЛ від 12 жовтня 2017 року у справі «Бурмич та інші проти України», а тому, на їхню думку, ВРУ зобов'язана прийняти закон, який буде передбачати розмір компенсації за тривале невиконання рішення національного суду, що дорівнює втратам, спричиненим інфляцією, та спрощений механізм виконання рішень судів, де боржником є держава.
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 25 вересня 2018 року відмовив позивачам у відкритті провадження у справі, оскільки при прийнятті законів ВРУ реалізує свої повноваження щодо законодавчої діяльності і не здійснює владних управлінських функцій, які б створювали правові наслідки безпосередньо для позивачів, у зв'язку з чим з таких правовідносин не може виникати публічно-правовий спір, який віднесено до юрисдикції адміністративного суду.
Не погодившись із таким судовим рішенням з підстави порушення судом першої інстанції норм процесуального права, позивачі подали до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу, у якій просять скасувати незаконну, на їхню думку, ухвалу та направити справу для продовження розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Обґрунтовуючи свої доводи, скаржники зазначають, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Представник ВРУ в судовому засіданні та у відзиві на апеляційну скаргу просить у її задоволенні відмовити, оскільки рішення суду першої інстанції є законним і обгрунтованим.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та надані на противагу їм аргументи відповідача, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Вичерпний перелік публічно-правових справ, на які не поширюється юрисдикція адміністративних судів, визначено в ч. 2 ст. 19 КАС України, а саме справи: 1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; 2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства; 3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом; 4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об'єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених п. 9, 10 ч. 1 цієї статті.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій, і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
Відповідно до ч. 4 ст. 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВРУ, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.
Особливості провадження у справах щодо оскарження акт