РІШЕННЯ
Іменем України
12 березня 2019 року
Київ
справа №800/339/17 (800/376/13)
адміністративне провадження №П/9901/140/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Смоковича М.І.,
суддів: Бевзенка В.М., Білоуса О.В., Шарапи В.М., Стрелець Т.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання незаконною та скасування постанови,
встановив:
У червні 2013 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом до Верховної Ради України (далі - ВРУ) про визнання незаконною та скасування постанови ВРУ від 23 травня 2013 року № 311-VII про звільнення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з посад суддів Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області за порушення присяги (далі - Постанова) відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України (у редакції, чинній до 30 вересня 2016 року).
Позовні вимоги обґрунтували тим, що на засіданні ВРУ, на якому вирішувалося питання щодо прийняття спірної Постанови, їм не надали можливості висловити свою позицію з приводу поставлених їм за провину звинувачень, не оголосили та не врахували письмових пояснень ОСОБА_1, направлені Голові ВРУ та Комітету з питань верховенства права та правосуддя, що є порушенням права на справедливий розгляд, передбаченого статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Позивачі вважають, що застосування до них найсуворішої санкції (звільнення з посади) не відповідає принципу пропорційності, передбаченому пунктом 5.1 Європейської хартії про статус суддів, оскільки кожен з них працював на займаній посаді судді, не маючи жодних стягнень.
Ствердили, що при постановленні вироку (який покладено в основу висновку Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) про порушення присяги судді) керувалися виключно законом та вказівками Апеляційного суду Дніпропетровської області, зазначеними в ухвалі від 07 вересня 2011 року у кримінальній справі.
У доповненнях до позову, поданих згодом, ОСОБА_3 зазначила, що ВРУ при прийнятті Постанови не перевірила обґрунтованості подання ВРЮ від 18 жовтня 2012 року та не пересвідчилася в тому, що в діях позивачів є ознаки порушення присяги.
Також ОСОБА_3 просила врахувати рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України» від 29 листопада 2013 року (заява № 21722/11).
Постановою від 28 серпня 2013 року Вищий адміністративний суд України відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_1 повністю.
У постанові Вищого адміністративного суду України, зокрема, йдеться про те, що ВРЮ за результатами проведеної перевірки встановила несумлінне ставлення судді ОСОБА_3. до виконання своїх обов'язків. Зокрема зазначено, що позивач необ'єктивно та упереджено розглянула кримінальну справу, що призвело до порушення норм матеріального і процесуального права. Внаслідок неправильної оцінки доказів і призначення м'якого покарання засудженим вдалося уникнути відповідальності за скоєні злочини.
Також зазначено, що рішення суду, ухваленого у складі колегії суддів, до якої входила ОСОБА_3, мало негативні наслідки: воно зумовило обурення громадськості, оскільки кримінальна справа широко обговорювалася у засобах масової інформації. На думку суду, ВРЮ мала обґрунтовані підстави вважати, що ОСОБА_3 порушила присягу судді.
Також Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що ВРУ дотримала процедуру розгляду питання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді за порушення присяги судді відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України.
Не погодившись з таким рішенням ОСОБА_3 подала до Європейського суду з прав людини (далі - Суд) заяву проти України, в якій скаржилася: за статтею 6 Конвенції, - на те, що провадження стосовно її звільнення було несправедливим та суперечило принципу незалежного і безстороннього суду; за статтею 8 Конвенції - на те, що звільнення значним чином вплинуло на її приватне життя.
З огляду на схожість заяви ОСОБА_1 з іншими заявами, поданими до Суду громадянами України, які раніше обіймали посади суддів національних судів, усі ці заяви були об'єднані відповідно до пункту 1 Правила 42 Регламенту Суду.
19 січня 2017 року Суд ухвалив рішення у справі «Куликов та інші проти України», зокрема за заявою ОСОБА_1 № 57154/13, яким постановив, що Україна порушила стосовно позивача: пункт 1 статті 6 Конвенції у зв'язку з недотриманням принципів незалежності та безсторонності; статтю 8 Конвенції, якою кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя.
Суд також постановив, що упродовж трьох місяців від дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має сплатити заявникам суми, зазначені у Додатку II, а також додатково суми будь-яких податків, що можуть нараховуватись; ці суми мають бути конвертовані у валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу. Зокрема, ОСОБА_1 присуджено відшкодування моральної шкоди в сумі 5000 євро та відповідно до пункту 159 (а) рішення Суду одинадцятьом заявникам, серед яких і ОСОБА_3, - спільно суму у розмірі 11000 євро відшкодування судових та інших витрат, понесених під час проваджень у Суді.
У квітні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд постанови Вищого адміністративної суду України від 28 серпня 2013 року з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року; далі - КАС) - встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні даної справи судом.
Постановою від 7 серпня 2017 року Верховний Суд України задовольнив заяву ОСОБА_1; постанову Вищого адміністративного суду України від 28 серпня 2013 року щодо ОСОБА_1 скасував, а справу щодо неї передав на новий розгляд до Вищого адміністративного суду України.
Таке рішення Верховний Суд України ухвалив з огляду на висновки Суду, викладені у рішенні у справі «Куликов та інші проти України». Щодо скарг заявників за пунктом 1 статті 6 Конвенції Суд у своєму рішенні зазначив, що національні органи, розглядаючи справи заявників, не були незалежними і неупередженими. Суд послався на висновки у справі «Олександр Волков проти України» (пункти 109-31), у якій було встановлено, що провадження у ВРЮ і ВРУ характеризувалося великою кількістю системних і загальних недоліків, які поставили під сумнів принципи незалежності та неупередженості, а подальший перегляд справи судом не усунув цих недоліків. Суд вважав, що згадані висновки є однаково застосовними до заяв, що розглядаються, та постановив, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо усіх заявників, зокрема щодо ОСОБА_1, у зв'язку з недотриманням принципів незалежності і неупередженості.
Також у рішенні Суду йдеться про те, що у справі «Олександр Волков проти України» (пункти 166-67 та 173-85) Суд встановив, що звільнення заявника з посади судді становило втручання у його приватне життя, а також, що таке втручання не відповідало вимогам «якості закону», а тому не було правомірним у розумінні статті 8 Конвенції. Ці висновки застосовні і до заяв, які розглядаються, і Суд не вбачає причин відступати від них.
Таким чином, як констатовано у рішенні Суду, було порушення статті 8 Конвенції щодо усіх заявників.
Рішення Суду набуло статусу остаточного 19 квітня 2017 року.
Порядок виконання рішення Суду, яке набуло статусу остаточного, визначає Закон України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV), іншими нормативно-правовими актами.
За абзацом дев'ятим частини першої статті 1 Закону № 3477-ІV виконання рішення Суду включає в себе: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.
Згідно зі статтею 10 Закону № 3477-IV з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції і протоколів до неї (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні Суду.
Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом. Стосовно прохання вжиття заходів індивідуального характеру, а саме поновлення заявників на посадах, у рішенні Суду констатовано, що у великій кількості справ, в яких було встановлено, що національні провадження суперечили Конвенції, Суд постановляв, що найбільш прийнятною формою компенсації було б відновлення національного провадження. Проте у справі «Олександр Волков проти України», беручи до уваги обставини, що призвели до порушень, а також необхідність проведення масштабної реформи системи дисциплінарної відповідальності суддів, Суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що справу заявника у найближчому майбутньому буде переглянуто відповідно до принципів Конвенції і надав Уряду вказівку забезпечити поновлення заявника на посаді.
У справі «Куликов та інші проти України» Суд зазначив, що станом на сьогодні в Україні впроваджується повномасштабна судова реформа, яка включає внесення змін до Конституції України та законів України, а також інституційні зміни. У зв'язку із цим Суд не в змозі на даний час оцінити ефективність відновлення національного провадження, якщо заявники цього вимагатимуть. Проте, враховуючи обсяг та обставини заяв, що розглядаються, не можна дійти висновку, що ці істотно нові обставини роблять відповідні національні провадження prima facie даремними і безрезультатними. Таким чином, Суд не дотримується підходу, обраного у справі «Олександр Волков» (пункт 208), щодо вказівки про вжиття заходів індивідуального характеру та відхиляє відповідне прохання.
Враховуючи зазначені висновки Суду, Верховний Суд України, оскільки відповідно до наданих йому повноважень він позбавлений процесуальної можливості встановлювати обставини справи, досліджувати докази та оцінювати їх, дійшов висновку, що констатовані Судом порушення конвенційних та національних вимог в аспекті справи, що розглядається, можуть бути усунуті шляхом скасування постанови Вищого адміністративного суду України від 28 серпня 2013 року щодо ОСОБА_1, якій було відмовлено у задоволенні позову, та передачі справи щодо неї до цього ж суду на новий розгляд.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 22 серпня 2017 року прийняв до розгляду адміністративну справу № 800/339/17 щодо ОСОБА_1
Між тим, підставою ухвалення спірної Постанови ВРУ слугувало рішення ВРЮ від 16 жовтня 2012 року № 1158/0/15-12 про внесення подання до ВРУ про звільнення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з посади суддів Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області за порушення присяги. Вказане подання ВРЮ ОСОБА_2 та ОСОБА_3 теж оскаржили в судовому порядку і воно було предметом розгляду в іншій адміністративній справі - № 9991/1182/12 (після того, як справу направлено на новий розгляд до Вищого адміністративного суду їй присвоїли інший номер - № 800/346/17).
Ухвалою від 13 листопада 2017 року Вищий адміністративний суд України зупинив провадження у цій справі (№ 800/339/17) до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі № 800/346/17 (9991/1182/12) за позовом ОСОБА_1 до ВРЮ про визнання незаконним та скасування рішення.
У зв'язку з початком роботи Верховного Суду справу № 800/346/17 (9991/1182/12) та справу (№ 800/339/17 (800/376/13) передали на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
У справі № 800/346/17 (9991/1182/12) Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду 28 березня 2018 року ухвалив рішення, яким частково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1; визнав протиправним та скасував рішення ВРЮ від 16 жовтня 2012 року № 1158/0/15-12 в частині внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області за порушення присяги.
Постановою від 22 листопада 2018 року Велика Палата Верховного Суду залишила вказане рішення без змін.
Оскільки обставини, до настання яких провадження у цій справі (№ 800/339/17 (800/376/13) було зупинено, відпали, Верховний Суд ухвалою від 14 лютого 2019 року поновив провадження у справі № 800/339/17 (800/376/13). Тією ж ухвалою суд розпочав розгляд цієї справи спочатку за правилами спрощеного позовного провадження.
ВРУ подала відзив на позов, у якому, з-поміж іншого, зазначила, що відповідно до законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, обов'язкової присутності судді на пленарному засіданні ВРУ під час розгляду питання про його звільнення з посади судді у зв'язку з порушенням присяги не передбачено.
Позивач на засідання ВРУ, на якому вирішувалося питання про її звільнення, не з'явилася, але про дату його проведення була повідомлена, тож питання щодо її звільнення ВРУ розглянула без неї.
Також відповідач зазначив, що під час обговорення та ухвалення оспореної Постанови діяв відповідно до Регламенту і в межах своєї компетенції. Оцінювати обставини, які зазначено у поданні ВРЮ і які лягли в основу рішення про порушення позивачем присяги судді, ВРУ не могла. У цьому зв'язку відповідач зауважив, що в контексті обставин цієї справи ВРУ, у розумінні практики Суду (як-от рішення від 23 червня 1981 року у справі «Ле Конт Ван Левен проти Бельгії») не може бути судом у матеріально- і процесуально-правовому значенні.
Крім того, як зазначив відповідач, після конституційної реформи питання стосовно призначення суддів на посади та їх звільнення з посад належить до повноважень Вищої ради правосуддя.
З урахуванням наведеного відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Представник ВРУ в судове засідання не з'явився. Напередодні до суду надійшов лист ВРУ, у якому зазначено, що її представник ОСОБА_7 перебуває на лікарняному, а інші представники парламенту цього дня братимуть участь в інших судових засіданнях, у зв'язку з чим немає можливості забезпечити представництво відповідача у розгляді цієї справи.
ОСОБА_3 подала відповідь на відзив, у якому зазначила про безпідставність доводів ВРУ щодо правомірності Постанови з огляду на рішення Суду у справі «Куликов та інші проти України». Також позивач зауважила, що рішенням від 28 березня 2018 року Верховний Суду скасував рішення ВРЮ від 16 жовтня 2012 року № 1158/0/15-2 в частині внесення подання до ВРУ про звільнення ОСОБА_1
Позивач в судове засідання не з'явилася, але надіслала клопотання про розгляд справи без її участі. Також додала, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
З огляду на те, що позивач і представник відповідача належно повідомлені про місце, дату і час розгляду справи, з урахуванням їхніх клопотань процесуального характеру, які надійшли напередодні судового засідання колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду цієї справи в порядку письмо провадження.
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з'ясувала зміст позовних вимог, дослідила надані сторонами докази на підтвердження обґрунтованості заявлених вимог та заперечень і встановила таке.
Згідно з Указом Президента України від 04 листопада 2004 року № 1367/2004 «Про призначення суддів» ОСОБА_3 призначена суддею Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області строком на п'ять років.
14 грудня 2004 року ОСОБА_3 прийняла присягу судді.
Відповідно до постанови Верховної Ради України від 9 вересня 2010 року № 2512/VІ «Про обрання суддів» ОСОБА_3 обрана суддею Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області безстроково.
У провадженні суддів Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_8 була кримінальна справа щодо обвинувачення ОСОБА_9 у скоєнні злочинів, передбачених пунктом 7 частини другої статті 115, частиною четвертою статті 296, частиною першою статті 263 Кримінального кодексу України (далі - КК), ОСОБА_10 - у скоєнні злочинів, передбачених частиною першою та другою статті 296 КК, ОСОБА_11 - у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 296 КК, ОСОБА_12 - у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 296 КК.
Цю кримінальну справу неодноразово розглядали різні судові інстанції. Криворізький районний суд Дніпропетровської області вироком від 23 червня 2011 року визнав ОСОБА_13 винним у вчиненні злочинів, передбачених пунктом 7 частини другої статті 115, частиною четвертою статті 296, частиною першою статті 263 КК, і на підставі частини першої статті 70 вказаного Кодексу за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно призначив покарання - 14 років позбавлення волі; ОСОБА_10 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою та другою статті 296 КК, і на підставі частини першої статті 70 КК остаточно призначив покарання - 3 роки позбавлення волі; ОСОБА_11 і ОСОБА_12 визнано винними у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 296 КК та призначив кожному з них окремо покарання - 2 роки 6 місяців позбавлення волі, на підставі статті 75 цього Кодексу їх звільнено від відбування призначеного покарання з випробувальним строком на 2 роки.
Ухвалою від 7 вересня 2011 року Апеляційний суд Дніпропетровської області вирок Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 23 червня 2011 року скасував, а справу направив на новий судовий розгляд.
21 березня 2012 року колегія суддів Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі ОСОБА_2 (головуючий), ОСОБА_1 та ОСОБА_8 ухвалили вирок, яким ОСОБА_13 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених статтею 118 (умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця), частиною першою статті 263, частиною другою статті 296 КК, і призначено покарання відповідно до частини першої статті 70 КК у виді 3 років позбавлення волі, на підставі статті 75 КК його було звільнено від відбування покарання з випробувальним строком на 2 роки, на підставі пункту «в» статті 1 Закону України «Про амністію в 2011 році» його звільнено від призначеного покарання; ОСОБА_10 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою статті 296, частиною другою статті 296 КК, та на підставі частини першої статті 70 КК призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі, від відбування якого на підставі статті 75 вказаного Кодексу він був звільнений з випробувальним строком на 2 роки, від призначеного покарання був звільнений на підставі пункту «в» статті 1 Закону України «Про а