ПОСТАНОВА
Іменем України
12 березня 2019 року
Київ
справа №2а-4348/11/1370
адміністративне провадження №К/9901/772/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А.,
суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження
касаційну скаргу Золочівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області
на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.07.2013 (головуючий суддя: Дякович В.П., судді: Нос С.П., Рибачук А.І.)
у справі № 2а-4348/11/1370
за позовом Державного підприємства «Золочівське лісове господарство»
до Державної податкової інспекції в Золочівському районі Львівської області
про скасування податкової вимоги,
ВСТАНОВИВ:
Державне підприємство «Золочівське лісове господарство» (далі - позивач, ДП) звернулася до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Золочівському районі Львівської області (далі - відповідач, ДПІ), в якому, з урахуванням уточнень до позовної заяви, просила визнати неправомірними дії відповідача по винесенню податкової вимоги від 31.03.2011 № 31/5380; визнати протиправною та скасувати податкову вимогу від 31.03.2011 № 31/5380 в частині визначення податкового боргу з податку з доходів фізичних осіб в сумі 288888,84 грн.; зобов'язати відповідача прийняти рішення про списання безнадійного податкового боргу позивача в сумі 288888,84 грн.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 25.05.2011 у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.07.2013 постанову суду першої інстанції скасовано, позов задоволено: визнані неправомірними дії відповідача по винесенню податкової вимоги від 31.03.2011 № 31/5380; визнано протиправною та скасовано податкову вимогу від 31.03.2011 № 31/5380 в частині визначення податкового боргу з податку з доходів фізичних осіб в сумі 288888,84 грн.; зобов'язано відповідача прийняти рішення про списання безнадійного податкового боргу позивача в сумі 288888,84 грн.
У касаційній скарзі ДПІ просить скасувати постанову апеляційного суду з підстав порушення пункту 101.2 ст. 101, пункту 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України (далі - ПК України), ст.ст. 48, 50 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та залишити в силі постанову суду першої інстанції. За доводами касаційної скарги, апеляційним судом не було враховано, що на дату направлення податкової вимоги не сплив строк давності, а тому податковий борг не набув статусу безнадійного.
Відповідач не реалізував своє процесуальне право подання заперечення проти касаційної скарги.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що підставою для направлення позивачу податкової вимоги від 31.03.2011 № 31/5380 про наявність податкового боргу із вказаного податку у сумі 496951,85 грн. стали обставини несплати суми самостійно визначеного податкового зобов'язання із податку на доходи фізичних осіб у податковій декларації з податку на доходи фізичних осіб за січень 2011 року,
За визначенням підпункту 14.1.175 пункту 14.1 ст. 14 ПК України податковий борг - сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Згідно з пунктом 59.1 ст. 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд виходив із того, що податковий борг позивача із податку на доходи фізичних осіб у сумі 288888,84 грн. існував станом на 01.05.2008, а тому, направляючи позивачу податкову вимогу від 31.03.2011 № 31/5380, відповідач не врахував норми пункту 102.1 ст. 102 ПК України, зокрема щодо спливу строку давності. Такий висновок суд зробив на підставі оцінки доданого до матеріалів справи акту перевірки від 06.04.2009 № 13/23-00992467 та довідки від 27.06.2013 № 655, яка видана позивачем.
Однак, із такими висновками апеляційного суду не можна погодитися, оскільки вони зроблені без належної оцінки доказів та встановлення всіх обставин у справі.
Так заперечуючи проти позову, ДПІ у судовому процесі, на що також звертає увагу у касаційній скарзі, вказувало, що направлення позивачу податкової вимоги було викликано несплатою позивачем самостійно узгодженої суми податкового зобов'язання із податку на доходи фізичних осіб згідно з декларацією за січень 2011 року.
Такі доводи відповідача, із врахуванням того, що факт наявності у позивача податкового боргу у сумі 288888,84 грн. станом на 01.05.2008, апеляційний суд встановив на підставі акту перевірки позивача від 06.04.2009 № 13/23-00992467 та довідки від 27.06.2013 № 655, яка видана самим позивачем, ставлять під сумнів висновки апеляційного суду щодо обставин, встановлених на підставі оцінки цих доказів.
Частиною 1 ст. 69 КАС України (у редакції, чинній на дату ухвалення постанови апеляційного суду) встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина 2 ц