ПОСТАНОВА
Іменем України
11 березня 2019 року
Київ
справа №826/5854/14
адміністративне провадження №К/9901/8446/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А.,
суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження
касаційну скаргу Приватного підприємства «Нова технологія»
на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.07.2014
(суддя: Огурцов О.П.)
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2014 (головуючий суддя: Бистрик Г.М., судді: Епель О.В., Костюк Л.О.)
у справі №826/5854/14
за позовом Приватного підприємства «Нова технологія»
до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
Приватне підприємство «Нова технологія» (далі - позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - відповідач, ДПІ), у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16.12.2013: № 0001302204 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на 275879,00 грн. за основним платежем та на 137940,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) та № 0001312204 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на 289673,00 грн. за основним платежем та на 144836,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.07.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2014, у задоволенні адміністративного позову було відмовлено.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, вказуючи на порушення судами норм ст.ст. 9 та 15 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) ст. 11, частини 3 ст. 70, ст.ст. 71, 86 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та задовольнити позов у повному обсязі. Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що суди попередніх інстанцій не дали належної оцінки доказам на підтвердження реальності взаємовідносин з контрагентами-постачальниками; позивач не несе фінансової відповідальності за порушення його контрагентами податкового законодавства; а певні недоліки первинних документів не можуть мати наслідком позбавлення позивача права на формування витрат та податкового кредиту.
Відповідач не реалізував своє процесуальне право подання заперечення на касаційну скаргу.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, відповідачем було проведено позапланову виїзну перевірку позивача, за результатами якої складено акт від 25.11.2013 №1773/26-53-22-04-21-37567960. За висновками цього акту позивачем порушені норми підпункту 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139, підпункту 198.6 ст. 198, підпунктів 201.1, 201.2, 201.4, 201.6, 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), а саме: занижено податок на прибуток в розмірі 289673,00 грн. за 4-й квартал 2012 року та ПДВ за жовтень. грудень 2012 року на загальну суму 275879,00 грн. у зв'язку з формуванням витрат та податкового кредиту з посиланням на поставку товару від ПП «Мілон Круз» та товарів (послуг) від ПП «Нібус».
На підставі висновків вказаного акта перевірки відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення від 16.12.2013: № 0001302204 про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ на 275879,00 грн. за основним платежем та на 137940,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) та № 0001312204 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на 289673,00 грн. за основним платежем та на 144836,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
У судовому процесі встановлено, що за наслідками господарських операцій із поставки позивачу товарів (послуг) від ПП «Мілон Круз» та ПП «Нібус», від імені цих постачальників на адресу позивача були виписані видаткові та податкові накладні. На підставі цих документів позивач здійснив відповідні зміни у власному податковому обліку з податку на прибуток та ПДВ за вищевказані податкові періоди.
Відповідно до пункту 138.1 ст. 138 ПК (у редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків сторін в яких виник спір) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 -138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (абзац перший пункту 138.2 цієї статті).
Згідно із підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 ПК до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (підпункт 198.6 цієї статті).
При цьому законодавцем передбачається реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.
За змістом наведених норм, право платника податків на збільшення витрат та податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).
Ці обставини відповідно до частини 1 ст. 138 КАС України (у редакції, чинній на дати ухвалення оскаржуваних судових рішень) входять до предмета доказування при розгляді судом адміністративного позову стосовно правомірності рішення контролюючого органу про збільшення сум грошових зобов'язань із податку на прибуток, ПДВ.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходили із мотивів непідтвердження фактичної поставки позивачу товару від ПП «Мілон Круз» та ПП «Нібус» документами первинного обліку. Такий висновок зроблено на підставі оцінки доданих до матеріалів справи рахунків-фактур та видаткових накладних, які не містять інформації щодо посади та прізвища особи, яка їх підписувала, та із врахуванням ненадання позивачем у судовому процесі довіреностей на осіб, які підписували документи від імені позивача. Даючи оцінку наданим позивачем доказам на підтвердження використання отриманого ним від ПП «Мілон Круз» та ПП «Нібус» товару у подальшій господарській діяльності - при поставці підрядних послуг на користь третіх осіб, суди вказали про відсутність доказів використання при цьому саме товару, отриманого від вищевказаних постачальників.
З такою оцінкою судами доказів у справі не можна погодитися, оскільки вона зроблена без дотримання норм статті 86 КАС України. Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (частини перша - третя цієї статті).
Частиною першою ст. 69 цього Кодексу встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсу