П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
27 лютого 2019 року
м. Київ
Справа № 553/3115/17
Провадження № 14-58цс19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Лященко Н. П.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Ленінського районного суду м. Полтави від 3 липня 2018 року (суддя Парахіна Є. В.) та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 31 липня 2018 року (судді Пилипчук Л. І., Дряниця Ю. В., Чумак О. В.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» Волкова Олександра Юрійовича, про визнання права та зобов'язання вчинити дії,
УСТАНОВИЛА:
У листопаді 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» (далі - ПАТ «Банк Михайлівський») в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» (далі - Уповноважена особа Фонду та Фонд відповідно), про визнання права та зобов'язання вчинити дії.
На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що на його поточному рахунку в ПАТ «Банк Михайлівський» станом на 19 травня 2016 року була сума коштів у розмірі 138 тис. 618 грн 94 коп., які він не має можливості отримати у зв'язку з тим, що на підставі рішення Національного банку України(далі - НБУ) від 23 травня 2016 року № 14/БТ ПАТ «Банк Михайлівський» віднесено до категорії неплатоспроможних, виконавчою дирекцією Фонду цього ж дня прийнято рішення № 812 «Про затвердження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Михайлівський» та делегування повноважень тимчасового адміністратора», запроваджено в банку тимчасову адміністрацію та розпочато процедуру виведення цього банку з ринку.
У зв'язку з викладеним позивач просив суд визнати за ним право на отримання за рахунок Фонду відповідно до Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI) відшкодування в сумі 138 тис. 618 грн 94 коп. за його рахунком № НОМЕР_1 у ПАТ «Банк Михайлівський»; зобов'язати Уповноважену особу Фонду подати до Фонду додаткову інформацію щодо нього як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 3 липня 2018 року провадження в справі закрито, оскільки спір не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що спір між учасниками справи не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки позивач звернувся за захистом прав, порушених суб'єктом владних повноважень, що виникли з публічних правовідносин, тому такий спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 31 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок Фонду в межах гарантованого державою відшкодування за вкладами є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення першої та апеляційної інстанцій і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спір виник у зв'язку з невизнанням права фізичної особи на отримання відшкодування за вкладом за цивільно-правовою угодою.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Відповідно до частини шостої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 16 січня 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки касаційна скарга містить доводи щодо порушення апеляційним судом правил предметної та суб'єктної юрисдикції.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2019 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону Українивід 2 червня 2016 року № 1402-VIII«Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Частиною першою статті 19 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Разом з тим відповідно до частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 цього Кодексу).
З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи