Постанова
Іменем України
06 березня 2019 року
м. Київ
справа № 264/1585/17
провадження № 61-29324св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Агенція безпеки»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 31 липня 2017 року у складі судді Кузнєцова Д. В. та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 07 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Мальцевої Є. Є., Зайцевої С. А., Баркова В. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенція безпеки» (далі - ТОВ «Агенція безпеки») про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що з 01 січня 2016 року він працював на підприємстві відповідача на посаді контролера на КПП. Із грудня 2015 року адміністрація підприємства тиснула на нього з метою примусового звільнення у зв'язку із похилим віком. Перебуваючи під таким тиском, 19 січня 2016 року позивач погодився написати заяву про звільнення за угодою сторін на підставі статті 36 КЗпП України з 01 квітня 2016 року, але не вказав дату складання заяви. У зв'язку з відсутністю обов'язкового реквізиту документа - власноруч виконаної дати подачі заяви вважає, що така заява не могла бути підставою для звільнення. У зв'язку із продовженням тиску зі сторони адміністрації підприємства 15 березня 2016 року він письмово доповідав про небажання проставляти дату на своїй заяві про звільнення. 31 березня 2016 року його повідомили про наявність наказу про звільнення за статтею 36 КЗпП України, з яким він не погодився та написав заперечення. 02 квітня 2016 року позивач прибув на роботу, проте його не допустили через звільнення 01 квітня 2016 року. Повідомлення від 04 квітня 2016 року про необхідність отримання трудової книжки він отримав, але воно було без підпису. У досудовому порядку він намагався вирішити спір і звертався до відповідача та інші інстанції, проте отримував відмови.
Посилаючись на викладене, позивач просив визнати його заяву від 19 січня 2016 року про звільнення за статтею 36 КЗпП України такою, що не має юридичної сили у зв'язку з відсутністю обов'язкового реквізиту - дати підписання, і не є підставою для винесення наказу про звільнення; скасувати наказ від 09 березня 2016 року № 64 л/с у частині звільнення ОСОБА_4 за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін); поновити його на роботі з моменту протиправного відсторонення від роботи з 02 квітня 2016 року; стягнути з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з урахуванням корегування заробітної плати за проміжок часу до підвищення на коефіцієнт підвищення посадових окладів та тарифних ставок; стягнути моральну шкоду в сумі, що дорівнює нарахованому середньому заробітку, для компенсації завданої шкоди.
Рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 31 липня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Агенція безпеки» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки в сумі 118,89 грн за період із 01 по 04 квітня 2016 року. Вирішено питання розподілу судових витрат. В інші частині позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що звільнення позивача проведене з дотриманням вимог закону, і підстав для задоволення вимог про визнання заяви ОСОБА_4 про звільнення такою, що не може бути підставою для звільнення, немає. Анулювання домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом щодо звільнення працівника з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України, можливе при взаємній згоді власника підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом та працівника. З огляду на відсутність такої згоди ТОВ «Агенція безпеки», домовленість сторін про звільнення залишається в силі. Положення чинного законодавства не передбачають обов'язкового реквізиту для подачі і прийняття заяв про звільнення дату підписання такої заяви, а достатнім є лише викладення в заяві з якого числа та підстав, із яких працівник просить провести припинення трудових правовідносин та передача цієї заяви до відповідного відділу підприємства або керівнику для прийняття рішення за нею. Отже, ОСОБА_4 на законних підставах звільнений за угодою сторін з 01 квітня 2016 року. Разом з тим, судом встановлено факт порушення відповідачем строку повідомлення позивача про звільнення і отримання трудової книжки, у зв'язку з чим стягнуто на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки.
Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 07 вересня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про те, що анулювання домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом щодо звільнення працівника з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України, можливе при взаємній згоді власника підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом та працівника, а отже, звільнення позивача є законним, таким, що відповідає вимогам КЗпП України.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиції інших учасників
У жовтні 2017 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 31 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 07 вересня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що його звільнення ґрунтувалися на реальній загрозі його життю зі сторони відповідача. Сфальсифікований № 203а його заяви у журналі є письмовим доказом фальсифікації дати реєстрації і існування між сторонами джентльменських домовленостей. Суди першої та апеляційної інстанції порушили норми процесуального права, не застосували норми матеріального права, які підлягають застосуванню
13 жовтня 2017 року ОСОБА_4 подав до суду заяву про долучення до касаційної скарги додаткових доказів, що не використані судами попередніх інстанцій.
28 листопада 2017 року від ОСОБА_4 надійшло клопотання про застосування статті 4 КЗпП України, Наказ від 18 червня 2015 року № 1000/5 Міністерства юстиції України. Крім того, він заявив недовіру та відвід судді Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області Кузнєцову Д. В. Також просить провести касаційне розслідування цієї справи без призначення експертиз
У листопаді 2017 року від ТОВ «Агенція безпеки» надійшли заперечення на касаційну скаргу, згідно з якими положеннями чинного законодавства не передбачено обов'язкового реквізиту для подачі і прийняття заяв про звільнення таку, як дата підписання такої заяви, а достатнім є лише викладення в заяві з якого числа просить припинення трудових правовідносин та на яких підставах, з подальшою передачею цієї заяви до відповідного відділу підприємства або керівнику для прийняття рішення.
У січні 2018 року ОСОБА_4 подав заяву про долучення до матеріалів справи повідомлення із Центрального відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області.
20 лютого 2018 року від ОСОБА_4 надійшла заява застосування належних норм матеріального права, оскільки це є належним захистом від переслідування зі сторони відповідача.
У липні 2018 року ОСОБА_4 звернувся до суду із заявою про долучення до справи додаткових доказів, що підтверджують його незаконне звільнення.
У серпні 2018 року ОСОБА_4 подав заяву у якій просить про перегляд колегією суддів не тільки копій, а й оригіналів документів та долучити їх до матеріалів справи.
23 листопада 2018 року на адресу суду надійшла заява ОСОБА_4 про долучення до матеріалів справи відповіді з Центрального відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, та надано строк для подання заперечень на касаційну скаргу.
15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ указану справу передано до Верховного Суду.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм м